Нитки долі: Жереб кинуто

Глава 14. Рішення

ДЖЕЙКОБ

Щоденник Джейка

«Я досі не знаю, як звуть ту дівчину, хто вона і звідки, але з упевненістю вже зараз можу заявити, що ця незнайомка мені дуже подобається. Навіть більше, ніж просто дуже. Цікаво, вона зрозуміла це після прочитання вірша? І якщо зрозуміла й не втекла, то це ж добрий знак, адже так? Може, я теж їй подобаюся? Чорт, стільки запитань і жодної відповіді.

Поруч із нею так швидко летить час. І вона знову втекла, а мені зовсім не хотілося її відпускати. Хотілося ще трохи побути разом, торкнутися милого підборіддя, взяти маленьку долоньку у свою, подивитися в гарні очі кольору меду. На неї взагалі важко не дивитися. За всі наші зустрічі я не помітив і краплі косметики на її обличчі. Вона просто по-справжньому прекрасна. Саме така, яка є.

А ще вона сказала, що в мене гарні очі, а потім так мило зніяковіла. Схоже, це вирвалося випадково, але, чорт забирай, я ледве стримався, щоб не почати перераховувати всі її достоїнства. Але я промовчав і зараз не впевнений, що правильно зробив.

Вона точно ангел, як інакше?»

Прямуючи до табору, я не міг перестати всміхатися. Почуття, які викликала в мені незнайомка, були такими незвичайними. Вона ніби вдихала в мене життя однією своєю присутністю.

— Як успіхи, Ромео?! — гукнув мене Сем, ідучи назустріч.

Я знав, як по-дурному виглядаю збоку, але нічого не міг із цим вдіяти. Усмішка не сходила з лиця, що навіть щоки почали боліти.

— Привіт, — озвався я.

— На тебе подивишся й сам захочеш усміхатися. Як усе пройшло? — весело поцікавився друг, майже дійшовши до мене.

Зупинившись, я сів на пісок, поклав біля себе щоденник із покривалом і повернув погляд до океану. Сем приєднався до мене і, трохи штовхнувши в плече, спитав:

— Чого мовчиш? Ти дізнався її ім'я?

Виявилося, що все ж таки є дещо, здатне прибрати мою усмішку. Наприклад, ось це болюче питання.

— Ні, — тихо відповів я, але відразу поквапився з виправданнями, — зате їй сподобався мій вірш. А прочитавши його, вона зніяковіла.

Я глянув на друга й побачив, як він стискає губи, щоб не засміятися.

— Вибач, друже, але це таке собі досягнення, — зі смішинкою в голосі підмітив Сем.