Нитки долі: Жереб кинуто

Глава 2. Тіні в минуле

ДЖЕЙКОБ

Сьогоднішня репетиція закінчилася, не встигнувши до пуття й початися. До нас заявився продюсер Волтер і роздав усім щоденники, буквально наказавши їх вести. Це стало наслідком недавньої сварки, а, на його думку, так майже розколу гурту. Джеймс частенько коментував мою манеру виконання, але цього разу я не витримав, і ми побилися в кімнаті звукозапису, рознісши ударну установку. Я не можу звинувачувати звукорежисерів, що доповіли продюсеру, але ж щоденники, серйозно?

Волтер вичитував нас, як школярів, через що я розлютився і просто пішов. Ще і Джон зайняв майже всю стоянку своїм «танком», тому моя машина стояла біля старого театру El Portal. Дорогою до нього я штовхнув кілька урн, сипав прокляття, не контролюючи голос, а потім і зовсім мало не стукнув якийсь старий зелений Ford Maverick, що стояв поряд із моєю тачкою.

Студія Amp Rehearsal була в Північному Голлівуді, тому я встиг трохи охолонути, коли заїхав до Бель-Ейр. Зайшовши до будинку, я одразу ж подався на другий поверх, щоб якнайшвидше зачинитися у своїй кімнаті. Кинувши рюкзак на крісло, я за два кроки дістався ліжка і, розтягнувшись на ньому, зміг нарешті нормально видихнути.

Я ніколи раніше так не заводився, завжди намагався обміркувати ситуацію та не рубати з плеча. Але останнім часом все більше почав нагадувати вибухового Джеймс, практично фонтануючи негативом. Усередині мене зростала злість, причиною якої була розгубленість. Якоїсь миті я ніби загубився, й ніяк не міг знайти виходу, не розумів, куди мені треба рухатися.

Піднявшись на ліктях, я глянув на чорний ганчірковий рюкзак, який лежав на шкіряному кріслі. Щоденник у ньому немов волав до мене, хоч це й безглуздо звучить. Я розумів, що мені потрібно виплеснути негативні емоції, тому ідея зробити це на папері з кожною хвилиною здавалася не такою вже й поганою.

І що довше я дивився на рюкзак, то більше відчував вину перед Волтером. Останнім часом я був на нервах, постійно зривався на оточуючих та уникав будь-якого спілкування. Практично щовечора, замикаючись у кімнаті, я слухав музику та намагався писати тексти, але нічого не виходило. Здавалося, що на мене тисне абсолютно все, тому з дому я вибирався тільки на заняття та репетиції, свідомо віддаючи перевагу самотності. Але ж це не було виходом, ніяк не вирішувало проблеми.