Нитки долі: Жереб кинуто

Глава 11. Відсутня частина

ДЖЕЙКОБ

Щоденник Джейка

«Я познайомився із дівчиною! На покинутому пляжі!

Хоча ні, правильніше буде написати, що я зустрів незнайомку, бо імені вона не назвала. Після першої зустрічі, чесно кажучи, я не був певен, що все було насправді. Саме тому через кілька годин знову вирушив на те саме місце. І вона прийшла! В другий раз вона випадково взяла мій щоденник замість свого, а сьогодні повернулася, щоб обмінятися.

У мене такі дивні відчуття через цю зустріч. Незнайомка сильно відрізняється від дівчат, які зазвичай оточують мене. Вона весела, кумедна і явно не дурна. І така гарна, наче справжній ангел!

А ще сьогодні незнайомка обіймала мене. Щоправда, не зовсім із власної волі. Я здогадувався, що дівчина скоро втече, як робила раніше, тому затяг її у воду. Мені лише хотілося ще трохи побути з нею, але, схоже, я перестарався. Я затяг незнайомку у воду, а вона, як виявилося, зовсім не вміє плавати, тому дуже розізлилася. Але це виглядало так чарівно, що я всміхався, як ідіот. Та її міцні обійми були того варті. У моїх руках дівчина відчувалася такою маленькою та тендітною, через що зовсім не хотілося відпускати її. І я тримав, притискаючись усім тілом.

Незнайомка назвалася музою та попросила мене щось написати. Дурна гра, звісно, але я відразу в неї вплутався. Останнім часом жоден вірш не приходив у голову, але ця дівчина... Навіть не знаю, як висловитися. Ця дівчина наче ковток чистого повітря! Вона з'явилася з нізвідки і все навколо раптом почало здаватися краще. А ще в неї надзвичайно гарні очі кольору меду!

Пишу безладно і все до купи, але зараз я саме так себе і відчуваю. Я відчуваю неймовірну радість. Так дивовижно! Не пам'ятаю, щоб зі мною хоч колись траплялося щось подібне...»

— Що ти тут робиш? — збоку почувся голос Сема.

Від несподіванки я здригнувся і швидко згорнув щоденник.

— Сиджу, — квапливо відповів я.

— Це я бачу. А чого такий задоволений? — голос друга пролунав ближче.

Піднявшись, я згріб покривало з піску та пішов йому назустріч. Порівнявшись із Семом, я заговорив тихіше, хоч нас ніхто й не міг чути.

— Скажу тобі щось, тільки іншим поки що ні слова. Добре?

На обличчі друга з'явилася легка зацікавлена ​​усмішка, а ліва брова вигнулась.