Дракон в Архонії

Розділ 2.

Тиждень пройшов швидко за моїми тренуваннями. І от настав день Х. Сьогодні вирішується моя доля. Збираючись зранку на екзамен, кинула собі в сумку маленьке дзеркальце, щоб періодично дивитись на шию. Вийшла у вітальню, де на мене вже чекала Аля.

- Єво, вітаю тебе! – просто сказала вона і вручила досить велику коробку.

В захваті прийнялась розривати папір на ній. Відкривши коробку, була приголомшена.

- Це ж... - не можу повірити власним очам. - Де ти його знайшла?

В коробці, звернувшись калачиком, спокійно спав маргай. Обережно взяла його на руки, він навіть не ворухнувся, продовжуючи спати.

- Я думала, їх вже ніде не можна знайти у цьому світі!

- Не можна. У цьому, - підморгнула мені Аля. – Цей особливий, його привезли із рідної землі, тому він не такий, як ті, що колись жили в Архонії. Той, хто мені його привіз, сказав, що у нього є якась особливість, проте не уточнив яка. Тому, це треба буде взнати.

Розглянула маленький клубочок шерсті в себе на руках. За розміром зараз такий, як кіт, та і сам на кота подібний. Гострі вушка, плямиста шерсть темного окрасу, довгий пухнастий хвіст. Маргай позіхнув і зрозумів, що вже не в коробці. Подивився на мене своїми великими темними очима і ніби в душу заглянув. Довго роздивлявся, принюхувався і через декілька хвилин замурчав. Ми зітхнули з полегшенням, адже мурчання означає, що маргай прийняв мене як хазяйку. Погладила його.

- Що ж, давай тобі ім'я вибирати, - радісно заявила, уважно роздивляючись. – Хотару.

Кішка задоволено м'явкнула і стрибнула мені на плечі, зручно там вмостившись. Аля подивилась на мене запитально.

- Я десь чула, що на рідній планеті маргайя Хотару означає світлячок. Надіюсь, він принесе світло в моє життя. Скорочено буду кликати його Ру. Дякую тобі, Аля! Це дуже дорогий подарунок і я буду оберігати Ру.

- Ти чи не ти, але от він тебе точно оберігати буде, - вона посміхнулась.

Маргай захищає свого хазяїна до самого кінця, вони надзвичайно сильні і могутні, хоч і маленькі за розміром. А ще рідкісні. Вже збираючись виходити, наштовхнулась на когось. Підняла очі.

- Лікан! – радісно повисла у нього на шиї.

- Вітаю тебе, моя маленька! – сказав він, погладжуючи мене по голові.