Дракон в Архонії

Розділ 4

Я, звичайно, очікувала, що перший день мого навчання буде складним. Та коли він не задався із самого ранку, зрозуміла інше: він буде жахливим. Проснулась важко і з сильною мігренню, ніби вчора весь вечір наливки глушила. Нашвидкуруч зібравшись, але стараючись не розбудити своїх хлопчиків, бо у них навчання аж на дев'яту, погладивши Ру, який мирно посапував на ліжку, вилетіла із намету. Тут то день мені і здався безповоротно зіпсованим. На поляні, де у мене мало бути перше бойове навчання, чекав на мене не хто інший, як сам всіма любимий Олекса. Здається, я скривилась, а от на його обличчі з'явився неприємний оскал, який він намагався сховати за посмішкою. Виходило не дуже.

- Дем Анфарвол, - чинно кивнула головою, притискаючи кулак до серця.

- Адептка Драгана, - він зробив те ж саме та підійшов ближче. – У нас не заладилось спілкування від нашого знайомства, тому я пропоную почати спочатку.

Поворот. Такого не очікувала. Запідозрила неладне, але вирішила погодитись. Кивнула.

- Ну от і добре, - посміхнувся. – Ви, дівчинко моя, ким будете?

Я щось пропустила чи його підмінили? Чи він так обеззброює жертву, щоб потім неочікувано напасти?

- Темна.

- Прекрасно, - він потер руки. – Тоді, приступимо.

Кивнула. Готувалась до гіршого, але все минуло на диво спокійно. Спочатку він провів лекцію про те, як проходять бої, на що найбільше акцентують увагу бойовим магам, стихійниками і темним та світлим, про некромантів також не забув. Розповів про тактику, рейди, операції. Загалом, лекція було дуже цікава. Вже майже наприкінці навчання попросив продемонструвати свою силу. Взявши за руку, перемістив мене до якогось ангару. Було темно, волого і пахло сирістю. А ще тошнотворно-солодкуватий запах розкладання трупів. Чому трупів? Бо такий запах не міг іти від одного. Клацнувши пальцями, загорілись сфери по всьому периметру ангару, а я тихо ойкнула.

Переді мною в кайданах, приклацуючи зубами, були десятки монстрів. Я чула про те, що вони страшні. Страшні то може і так, але в мені вони викликали лише огиду. Сильну огиду, що зразу хотілось відвернутись від них і вискочити з ангару на свіже повітря. Ті потвори були великі, під три метри зросту, хутро, місцями облізле і відкриваюче кістки та внутрішні органи, різнилось темними кольорами: чорний, сірий, бурий, болотяно-зелений. Очі, як бусинки, маленькі, аж ніяк не вписувались у продовгасту морду, з таким же малим носом. Зате все компенсувала величезна паща, з якої стікала слина. На голові одинокий, взагалі не вписуючись у загальну картину, красувався маленький білий ріг, за допомогою якого вони спілкуються між собою. На лапах величезні гострі кігті, під які аж ніяк не хотілось попадатись. Загалом, виглядав він як не дуже свіжий трупачок, та небезпечнішим він був разів у десять.