|Shot of truth|

Глава 10

-Ласкаво просимо до пекла,- хрипло просміявся хлопець коли ми зупинились.

Ми переглянулись перед тим,як двері відкрились і перед собою я побачила підставку з стерильним одягом.

-Краще це вдягнути і не виділятись з-поміж інших,-шепоче брюнет.

Оглянувши все, що ми бачили проходимо прямо через рамки, що оприскують незрозумілою речовиною.

-Дезинфекція?-запитуюсь я.

-Бояться, що занесуть щось,-відповідає хлопець беручи мене за руку і проводить далі .

-Дарма бояться,-ухмиляюсь я,-зараза до зарази не чіпається.

Білий інтер'єр, стерильний одяг,запах ліків-  це все дедалі більше нагадує лікарню. Знову звертаючи до великих дверей чую тихі звуки,схожі на комп'ютер. Помічаю ліворуч від себе залізну плоску кришку,яку знімаю.

-Скоріш за все, це головний комп'ютер,-шепочу я роздивляючись безліч проводів та невеличкий екран.

-Ти зможеш дістати з нього хоч якусь інформацію?

-Я спр...-замовкаю на декілька секунд через кроки неподалік нас. Антон притискає мене до стіни поруч з механізмом і я лише відчуваю його дихання на шиї. Та часу в нас обмаль і хлопець виглядає в коридор,з якого ми прийшли.

-Там людина. Він зайшов в якусь з кімнат,-повідомляє він мене передаючи флеш-карту.

Поки націлививши зброю в сторону тих дверей юнак спостерігає я намагаюсь розібратись з цим складним механізмом. Ніколи раніше не робила нічого схожого, та і звичайним комп'ютером володію на рівні користувача тому зараз пробую все,що тільки приходить в голову.

-Алевтина,швидше,-підганяє хлопець,-якщо він вийде я буду змушений стріляти.

Залишилось зовсім трішки. Половина інформації,яка тут є скопійована на флешку.

-Все,він йде. Ми не можемо більше чекати,-промовляє Антон і виймаючи флешку тягне мене за руку в одну з кімнат.

Холод пробирає до кісток, а руки мимоволі тягнуться до кишень, та юнак бере мої руки в свої і починає гріти. Оглянувшись помічаю прозорі холодильники з маленькими ампулами 2-з кольорів.

-В рожевих-вірус, про який я тобі розказував,-пригадує хлопець беручи до рук контейнер,в якому вони стоять.