|Shot of truth|

Глава 6

-Бо Хельга Вальтер повинна відповісти за свої злочини.

-А ви за своєї відповідатимете?- з злістю запитую я,-ви викрали мене,видали за мертву і тримаєте в цьому домі!

Ніхто не наважуюється порушити тишу,поки я приймаю рішення.

Після занадто довгої паузи хлопець продовжує:

-Загалом- це в твоїх інтересах,-вручається Макс,-ти ж не хочеш померти?-хвиля нерозуміння накриває мене і я не втримуюсь щоб не запитатись:

-Це погроза?

-Сприймай як хочеш,-знову починає говорити Макс,-але якщо ти нам допоможеш,ти не помреш. Скоро тут почнеться таке,що про тебе ніхто і не згадає,а ми можемо допомогти тобі вижити в цьому,-з холодним поглядом продовжує хлопець.

Кімната знову занурююється в тишу,коли я обдумую як мені вчинити. Чомусь я повірила йому. Страх? Можливо... Але скоріш за все звичайна цікавість і бажання дізнатись більше .

-Що ви хочете знати? Де ми поховали її?-помічаю ухмилку юнака переді мною.

-Це ми і без тебе знаємо,-відкидається на спинку дивану Антон і продовжує,- її звички. Дрібні,повсякденні звички можеш розповісти нам тільки ти.

-Будь-які дрібниці можуть допомогти,- втручається в розмову Єва,-з ким спілкувалась, як проводила вільний час?

-Звички, на відміну від імені та зовнішності,  важко змінити,-знову додає дівчина.

-Я спробую щось пригадати,якшо ви розкажете мені все,що знаєте,-ставлю я умови.

-Залежить від інформації, яку ти нам розкажеш,-впевнено говорить хлопець.

Намагаюсь пригадати,та нічого не виходить.
Пройшло багато часу і такі деталі випадають з пам'яті.

-Вона жила на окраєні лісу і рідко кудись виїжджала. Я не впевнена,що вам це допоможе,-не впевнено кажу я,-але кожного вівторка вона ходила в парк для зустрічі з другом, ім'я якого ніколи не називала... я точно не пам'ятаю, але вона завжди брала з собою дерев'яну коробку,яку ніколи нікому не показувала. Вранці їхала автобусом і поверталась  ввечері ним ж.

-Були обставини, коли вона пропускала ці зустрічі?

-Ні, при любій погоді і різних ситуаціях вона не пропускала ці зустрічі.

-Вівторок сьогодні,-говорить Том. -В який парк вона ходила?

***

Обдумавши все,що дізналась вчора, хоч це було неабияким потрясінням,  проснулась вранці зовсім втомленою. Щоб прийти до тями вирішую прийняти душ. Неподалік ліжка- двері, за якими особиста ванна кімната.

Тільки починаючи знімати футболку, згадую про поранення. Декілька разів мені кололи знеболююче і зараз рана зовсім не болить,але змінити бинт точно потрібно. Помічаю поличку над раковиною та дотягнутись не виходить. Помічаю велику чоловічу руку над своєю і тепло,яке проходить спиною. Кучерявий хлопець дістає бинт та все потрібне для перев'язки.

-Я допоможу,-ставить він все на нижчу поверхню,- тобі буде незручно робити перев'язку самій собі,-зразу пояснює кучерявий.

Вмостивши мене на поверхню, біля умивальника та знявши бинти Антон починає обробляти мою рану. Коли я зашипіла від болю його очі подивились на мене з заспокоюючим поглядом і мені справді стало не так боляче і страшно. Вирішивши не дивитись на рану,де точно була кров,якої я так боюсь, я мимоволі знову задивилась на хлопця.

-Мені подобається як ти на мене реагуєш,-тихо промовив він коли його ліва рука сильніше стиснула мою талію і табун мурашок пробігся моїм тілом.

Обмотавши бинтом мою рану сильні руки обернулись кругом моєї талії,притягуючи мене ближче до його тіла і опускаючи мене на підлогу. Я відчула тепле дихання на моєму обличчі і все, що спало мені на думку-подякувати та піти в кімнату.

Ніколи швидше я не була в такій ситуації і зовсім розгубилась. Так, я нецілована в 17 і така ситуація для мене незвична.