Лабіринт нічного криміналу: знайти вихід

Касета

1. Касета
- Тобто, вона зберігає свої спогади тут, - підсумував чолов'яга високого росту в капелюсі, обличчя якого за убором розгледіти було важко. – Але навіщо?​​
- Можливо, після всіх подій вона відчуває себе у небезпеці? Її потрібно рятувати? – спитав інший хлопчина, досить нижчий за першого. – Можливо, вона боїться, що її хтось хоче усунути і хоче залишити після себе якомога більшу частину інформації? – після тривалої мовчанки мовив: - Але чи заслужила вона на таку смерть? 
– Хто ж її усуне? Поліція все контролює. 
- Будь-хто з прибічників.
- Гаразд, допустімо, а що ми можемо з цим зробити?
- Рятувати невинну?
- Не така вже й вона невинна, юний борцю за справедливість. Додам, що у нас ще можуть бути через неї проблеми.
- На проблеми начхати. Але ми повинні щось з цим зробити, - прошепотів і через хвилину додав: - Ти ж, нібито, був її другом.
Чолов'яга в капелюсі витягнув касету з програвача. Нарешті під кутом, серед краплі розсіяного світла, можна було побачити його обличчя: ясно-блакитні очі, які кидали на юнака скептичний погляд, біляве попелясте волосся із золотистим блиском. Його друг продовжив:
- Сидорчук, ти мене чуєш? Чи у своєму світі застряг?
- Слухаю, слухаю, - ліниво пробурмотів той.
- Допоможи дівчині.
- Чому я їй повинен допомагати?
- Тому що вона пов'язана з твоїм мафіозі Березневським, отже, може знадобитися у розслідуванні. А якщо зазнаєш поразки, то, мабуть, втратиш свою репутацію ідеального детектива. Ну, якщо вже категорично відмовишся, то доведеться мені діяти самому.
- Гаразд, вмовив. Я з нею спробую розібратись.
Юнак глянув на Детектива своїми глибокими синьо-зеленими очима. Чіткі риси обличчя, часом навіть строгі: добре виражені вилиці, густі брови, проникливий погляд. А густа шевелюра темно-русого кольору доповнювала його профіль.
Детектив, трохи подумавши, пустив на юнака скептичний погляд, але все ж, вони обмінялися партнерськими поглядами, стиснувши одне одному руки.

***(вересень 2019)
Її кликали Кейт. А ім'я у паспорті – Катерина. Здавалось би, нічого не виділяло дівчину серед інших. Але люди встигли на неї повішати ярлик «місцевої стерви». Можливо, щось у цьому й було: срібні очі, які нагадували ранковий холодний туман, темно-каштанове волосся, ледь пухкі губи, зневажливий погляд, пафосна хода. Але усе це зараз неважливо.
Кейт якраз стояла в очікуванні урочистого свята першого дзвоника для майбутніх одинадцятикласників. Часом їй здавалось, що у школі стане нудно після випуску її класу. І справді, попри всі конфлікти усі називають їх найкращим класом в школі. Дівчата утворили свою компанію, яка нагадувала американський серіал. Катя всіх любила, проте найкраще спілкувалась з Вікою. За останній рік Кейт полюбила її за простоту, вміння підтримати, щирість, доброту. А ще за почуття гумору. Ох, Катя завжди вірила, що воно врятує світ! «І справді, - підсумувала вкотре дівчина, - у цьому світі, повного криміналу, терору і несправедливості гумор часом здається світлом в кінці тунелю». 
А от Ніка, ще одна її подруга, була зовсім іншою. Вона знала собі ціну: завжди була птахою високого польоту, подавала себе відповідно і навіть дивилась на інших зверхньо. Амбітна дівчина, яка дбала здебільшого про себе й своє майбутнє. Вона не погана, зовсім ні.  Ніка – гармонійне поєднання ангельської зовнішності і холодного розуму. І попри весь свій егоїзм, ніколи не кидала друзів напризволяще. Навіть більше: вона була першою, хто біг допомагати.
А ще були дві найкращі подруги, яких часто називали сіамськими близнючками, бо їх майже завжди бачили вдвох. Одна з них, Аня,смаглява, з густими бровами і майже чорними очима і волоссям, з яскраво вираженими вилицями, які показували її сильний, незламний дух.  Друга, Ліза, дівчина зі світло-русим волоссям, блакитними очима і ледь помітними губами була схожою на янгола, який забув дорогу в рай. 
Майже біля них стояла Галка – дівчина з багатої сім'ї, яка, на диво, булла скромною і щирою, а її усмішка, разом із її золотистим кучерявим волоссям, гріла душу.
Біля Ніки стояла Діана – найменш говірка з усіх. Можливо, це через те, що вона донька поліцейського полковника. І все ж, їй нічого не бракувало. А її раціональний підхід до ситуації допомагав нам не раз вирішити проблему.
Усі вони товаришували однією компанією. «Усі такі різні, але щось нас водночас об'єднує», - думала Кейт.
-Я чомусь так хвилююсь, - перебила політ її думок Віка. Завжди красива, а того дня перевершила саму себе. Вона нагадувала акторку з голлівудського фільму, яку знімав сам Квентін Тарантіно: розкішні локони темно-каштанового кольору на сонці переливались золотом, пухкі губи і ледь помітні вилиці доповнювали її модельну зовнішність. – Катю, ти уявляєш, що це – наш останній рік в школі? – спитала вона.
- Важко віриться. Але у нас попереду ще цілий рік. І ми маємо його зробити найкращим! – весело відповіла Катя.

***записки Березневського, директора школи (серпень 2019)
Я у небезпеці. Вона теж. 
Ніколи не хотів переходити на темний бік, але деколи доводиться. Аби врятувати своє життя і її.
Того злощасного дня вони говорили так, ніби хотіли сказати: «Вибирай, або так, або ми вас вб'ємо». А що мені залишалось робити?  А головне, навіщо їм це?
А що вона мені скаже? Навіть слухати не захоче. Вона ненавидить усе, пов'язане з Мафією до глибини своїх кісточок. 
Однозначно, цей останній день літа був найгіршим за всі мої скромні 26 років життя.
P. S. Я люблю тебе. У мене справді не було вибору, вибач.

***(січень 2020)
- Як це не було вибору? Вибір є завжди! – скептично вигукнув друг Детектива.
- Андрію, можливо, все не так просто? – задумався Детектив.
-Можливо. Але вибір є завжди.
-Гаразд. Але чому Кейт так зробила? Вибір ж був. Ти заперечуєш сам собі.
- Вона грала проти Мафії.
- Геніально, Хвильовський! Найкращий аргумент при вбивстві – факт, що вона грала проти Мафії, чому б і ні?
- Вбивством вона допомогла тобі розплутати бісів вузол твого розслідування. Чи можна це використати як допомогу поліції?
- Будь-який кримінал не можна використати як допомогу поліції, які благі наміри він би не мав. Вона зіграла і проти себе, і проти Мафії.
- Невже вона у настільки програшному положенні?
- Майже безнадійному.

***(вересень 2019)
У кабінеті директора було досить просторо. Максим Березневський уважно споглядав на жіночий силует у своєму кабінеті. Повільно говорив, намагаючись якомога зрозуміліше пояснити ситуацію. 
- Справа не у тобі, - говорив він, - я не знаю, навіщо їм я... Але мені здається, що ми у небезпеці... Що я мав робити?
- Не шукай собі виправдань, їх немає, - холодно зронила дівчина басовим, непритаманним собі голосом. – Це. Низько. З твого боку, - вона намагалась виділити кожне сказане нею слово.
- Але...
- Ніяких але. Після цього я не хочу тебе ні бачити, ні чути.
- Дозволь пояснити.
- Ви вже все пояснили, Максиме Юрійовичу. Нічого, окрім шкільних питань.
Дівчина вийшла, заливши директора школи наодинці зі своїми питаннями.

***(січень 2020)
- Очманіти можна! Невже він крутив з ученицею? – вигукнув від подиву Андрій.
- Жаль, що  не з учнем, - засміявся Детектив. – Хороший камінг-аут би вийшов.
- Дурень!
- Можливо. Але розумний.
- Розумний дурню, хто міг би крутити роман з директором? Думай швидко!
- Будь-хто, з ким він вирішував основні шкільні питання, либонь.
- Геніально! Але ми це вже знаємо.
- Мабуть, треба почати з питання, кого він найбільше любив зі своїх учениць. Там, очевидно, утвориться більш точний список його потенційних коханок.
- Чому ж коханок?
- У нього була дружина. Мабуть, пора продовжити роботу.

***(вересень 2019)
Після лінійки 11-Б вирішив «відсвяткувати» вдалий початок їх спільного останнього навчального року. Вирішили піти в ліс, неподалік від дому Галки. Там було не так спекотно, як у місті, тому вони подались шукати поляну для відпочинку.
Незважаючи на те, що була лише половина класу (можливо, трохи більше), усе відбулось краще ніж могло бути.
Як і всюди, була дівоча компанія, їх друг Ярік – однокласник з яскравим рудим волоссям, веснянками, сіро-синіми очима і геніальністю, з якою він, либонь, народився. З Яріком прийшов і його друг, Юра, блондин, який був схожим на альбіноса усім, окрім кольору очей: вони у нього були болотяні.
У самому розпалі відпочинку Ярік вирішив вимовити тост для усіх.
- Ну що ж, - почав він. – Я хочу дещо вам сказати. Люди, ми завжди, усі попередні 10 років, були разом. Ми тримались купи, вирішували разом проблеми, завжди допомагали одне одному. За цей час ми вже всі стали, як рідні, як одна велика сім'я. Я вас так вже полюбив, як брата, - кинув погляд на Юру, - і сестер, - дівчата так розчулились від його слів, що хлопцю довелось замовкнути на мить. Згодом продовжив: - Дурні чи що? Я ще нічого такого не сказав, а ви вже тішитесь, ніби виграли мільйон. 
- Значно краще: ми виграли чудового однокласника! – вигукнула Віка.
- Не перебивай. Хочу підняти наші пластикові стаканчики за цей наступний рік. Щоб він став для нас усіх найкращим! І щоб ми  до кінця були разом! Будьмо! – і всі постукались стаканчиками.
День пролетів непомітно. На деякий час усі відчули себе дітьми і робили те, що хотіли. Танці, співи, ігри. Те, що супроводжувало кожного перед тим, як ввійти в один з найважчих років життя для кожного підлітка. 

***(листопад, 2020)
То був день народження Галки. І звичайний шкільний день, після якого мала зібратися уся шкільна компанія. Але щось пішло не так. 
Того дня директор вирішив покликати дівчат до себе, аби обговорити майбутні шкільні заходи. Нічого підозрілого, от тільки останнім часом Березневський занадто часто викликав дівчат до себе. Здавалось, що навіть секретарка заходила до нього рідше.
Вони розмовляли декілька годин, майже до вечора, смакуючи тірамісу, яке він підготував для компанії. І ніщо не нагадувало про проблеми. 
Але директор болісно ставився до школи. Він кожного хотів виховати патріотом того місця, де його випускники отримують середню освіту. І ось Максим знову почав роздумувати про це. Про любов до школи. Змусив слухати і Катю, Віку, Ніку та Галку. 
Довго він теревенив, здавалось, сам з собою, поки не задав питання:
- Ви знаєте, що однією з найголовніших умов вдалої реалізації будь-якого проекту є впевненість у тому, що ви робите? Тому що ви повинні справді захоплюватись тим, що робите.
- Все чудово, - холодно відповіла Катя. – А до чого тут шкільні заходи?
- Тому що це теж своєрідні проекти, які потрібно робити з ентузіазмом.
Здавалося, директор помалу божеволів, але дівчата продовжили його слухати:
- От, допустімо, для того, щоб реалізувати проект, вам потрібно бути патріотом школи і... Віддати одну зі своїх подруг в якості жертви, - Максим повільно почав діставати щось зі своєї шухлядки. Кабінет наповнився запахом крові і сталі. – Чи віддали б ви своє життя або життя своєї подруги для школи? – він підняв угору пістолет. У його погляді відчувалась злість. І якесь бажання, суть якого ніхто не міг зрозуміти. Тут Катя не стрималась і вигукнула:
- Та ти повний кретин! 
Лице директора лише покрилось маніакальною посмішкою, а його руки, ніби не хотівши цього, почали заряджати пістолет. Дівчата кинулись на вихід.
Але встигли не всі. Березневський затримав Віку. Притиснув до стіни і прошипів:
- Спробуймо домовитись? Мені не потрібна ти. Мені треба твоя подруга.
- Нізащо! -  вигукнула дівчина.
- Шкода. Інакше вона би була на твоєму місці. 
- Відпусти її, - пролунав голос ззаду. То була Кейт. – Якщо хочеш вбити мене, то роби це зараз.
- Катю... - прошепотіла Віка.
- Мовчи.
- Ось і поговорили! – Максим підійшов до Каті настільки близько, що торкнувся своїм носом її чола. Міцно схопив її за підборіддя і просичав: - Закінчімо це зараз!              
Дівчина мовчки слухала директора, ніби піддаючись йому, але через хвилину настільки сильно вдарила його в коліно, що він не тільки випустив зброю, а й сама Катя почула хрускіт.
Березневський лежав безпомічний на підлозі. «Я мушу це зробити», - подумала Кейт, підійшла до нього з пістолетом і прошепотіла:
- Ти знаєш, чому я це роблю.
Намагалась вистрелити, але в останній момент її руки почали труситись, і вона опустила зброю.
- Стріляй, - прошепотів директор. – Або тебе вб'ють вони, або ти мене. 
-Ні. Не можу.
-Стріляй. 
Він глянув не неї з невимовним болем. Так, що Каті стало шкода його. 
- Так боляче помирати від рук людини, яку любиш, - додав пошепки він. – Але так і мало статись.
- Вибач, - ледь вимовила Катя і пуля полетіла у скроню Березневського. Тіло повалилось їй на коліна. Але дівчина не мала часу плакати. У неї було декілька секунд, аби втекти.
«Я вбивця, - роїлися думки в її голові, - цьому немає виправдань. Таким вчинкам немає пояснень, якими благородними вони би не були»
Тим часом дівчата десь знайшли  скутери. Їм довелось довго з ним гратись, аби завести. Зрештою, вдалось, і Ніка поїхала з Галкою, а Катя – з Вікою. За час найекстримальнішої поїздки у своєму житті дівчата, мабуть, порушили майже всі правила дорожнього руху. Вітер не шкодував їх волосся. А охоронець та інші прибічники директора не шкодували невинних людей, в яких вони стріляли, намагаючись наздогнати дівчат. Скільки життів вони забрали за цей вечір?

***( листопад 2019)
Детектив сидів у своєму відділку і, поки мав декілька вільних хвилин, вирішив послухати по радіо новини. Однак, нічого хорошого вони не передбачали.
«Масові вбивства в одному із районів Львова. 17 постраждалих і 6 вбитих. Також відбулося вбивство директора 18 школи», - говорив репортер. 
Детектив обережно вийняв цигарку з рота і прошепотів: 
- Березневський? Це вже стає цікаво.

*** (січень 2020)
- Отже, - підсумував Детектив, - спершу Березневському, мабуть, наказали вбити її, а він хотів залучити її до рядів мафіозі, аби уникнути вбивства. Але сталось не так, як планувалось. Тому вона вбила його. Зрозуміло, що Мафія готує план помсти. Потрібно бути щомиті напоготові. 
- Але ми нічого не знаємо...- перебив його Андрій.
- Ніяких «але»! Ти сам мене у це втягнув!
Їх суперечку перервав дзвінок. Детектив миттєво підняв слухавку.
-Алло. Так, це поліція.
- Алло! Тут халепа. Мені здається, мою подругу викрали!
- Скільки часу вона вже відсутня?
- Десь зо дві години.
- Дівчино, ви тямите, куди і навіщо телефонуєте? Пройде 3 дні, тоді будемо думати.
- Я вас прошу, питання життя і смерті!
Обличчя Детектива почало покриватися різними барвами емоцій.
- Вікторіє Кравченко, це Ви?
- Я!
- Гаразд. Скажіть адресу, скоро будемо.
Поклавши слухавку, Детектив досить стривожено мовив до Андрія:
-Їдьмо. Здається, вони вже придумали свій план.

***
-І де ми? – запитав Хвильовський.
- Цить! Потім поясню, - відрубав Детектив.
- Ти впевнений, що це саме те, що нам треба?
- Абсолютно.

***
Вони удвох тихо зайшли у темне приміщення, освітлене лише одною лампою, яка показала обличчя Кейт. Вона сиділа із перемотаними міцною мотузкою руками і ногами. А її вбивця лише лукаво прошепотів:
- Ось і твій час настав, зіронько. Усі ми знали, що так мало статися. Ти просто забагато лізла туди, куди було непотрібно... Ось і цей січневий вечір, коли тобі суджено...
- Може, ти вже нарешті мене пристрелиш? – саркастично запитала дівчина. 
Здавалось, вона нічого вже не боялась. Навіть смерті.
- Справді, пора вже.  Можливо, ти щось хочеш сказати наостанок?
- Тут або пан, або пропав,- прошепотів з-за кута Детектив Андрію. - Або в неї, або в нього. Маєш декілька секунд.
- Прощавай, - прошепотів вбивця Каті і витягнув пістолет. Андрій теж витягнув. Питання було тільки в тому, хто швидше вистрелить.
Ось і пролунав постріл. Одне із тіл впало додолу. Із чиєїсь маківки потекла багряна кров...