Лабіринт нічного криміналу: знайти вихід

Скелети в шафі, метелики в животі

- Чорт, де вода? – пробурмотіла Катя, прокинувшись.
- Сушить? – захихотів Медик.
- Зовсім трішки. А ти що тут забув?
- Я тут ночував.
- Точно.
- Ти хоч щось пам'ятаєш зі вчорашнього вечора?
- Пам'ятаю все, тільки соромно. Наговорила дурниць.
- Ти почала робити дурниці з того моменту, як твої руки торкнулись до пляшки.
- Дуже дотепно, Андрію.
- Зате чесно.
- Маєш рацію. Та остання пляшка була зайвою.
- Напиватись на вечірці взагалі було зайвим.
- Ну, нічого страшного.
- А навіщо?
У кімнаті запанувала тиша. Хлопець чекав на відповідь Кейт, а та, мабуть, не дуже хотіла відповідати.
- Проблеми, - ледь видавила з себе.
- Щось змінилось після того, як ти випила?
- Принаймні, сприймати те, що відбувається навколо мене, вже не так боляче.
- Але це не вихід.
- Це розрада.
- Алкоголем не загасиш болю, - прошепотів Андрій.
- А час назад вже не повернеш.
- Шкода. Я би багато чого змінив.
- Наприклад?
- Я би познайомився з тобою раніше.
- Хіба ж була нагода?
Медик задумався, але відповіді на запитання так і не дав. Ніби йому ще було, що розповісти.
- А ти щось би змінила? – перевів він тему.
- Угу, - неохоче відповіла Катя. – Тепер знаю, з ким не треба було зв'язуватись.
- Сподіваюсь, ти не про того, хто сидить зараз навпроти тебе.
- Сподіваюсь, що не пошкодую про наше знайомство.
- Я точно не пошкодую.
- Не кажи того, у чому невпевнений.
- Я впевнений.
- Ти погано мене знаєш.
- А є нагода дізнатись поближче?
- Маєш одне питання.
- Лише одне? – замислився Медик. – Гаразд. У тебе колись були серйозні стосунки?
- Було раз. Але це й стосунками важко назвати, хіба інтрижками за спиною його дружини.
- Дружини? На старшеньких тягне? – захихотів хлопець.
- Це вже інше запитання.
- Шкода. А чому ж ви тоді розійшлись?
- Ми й не зустрічались. І погляди різні на життя були.
- Хіба ж це причина?
- Звичайно, що ні, хіба якщо хтось із вас – злочинець.
- От тільки не кажи, що тебе тягне на старшеньких мафіозі.
- От якби крутила з мафіозі, то знала би вже всю місцеву Мафію. 
- Цікаво, як це воно – прокидатись, розуміючи, що ти вбивця?
- Важко, мабуть. Вбивствам немає виправдань.
- Залежить ще ж від причини.
- Ні. Завжди має бути інший вихід, окрім вбивства.
- А якщо жертвувати одним життям, аби врятувати інше?
- Це не виправдання. А тепер моя черга. Скільки ж у тебе насправді було дівчат, Медику?
- Багато, я й сам не згадаю. Але вони здаються малим, коли відкриваєш свій космос.
- Космос?
- Це як океан після тисячі калюж, по яких ступав. Настільки потужний, що навіть не помічаєш, як він тебе поглинає, що ти готовий розчинитися.
- Співчуваю. Це, мабуть, боляче.
- Чому ти так думаєш?
- Почуття – крок у безодню. Боляче падати.
- Ти це вже колись казала.
- Моя думка не змінилась.
- Так і не будеш до себе нікого підпускати, боячись впасти?
Медик нахилився ближче до Каті, навіть не помітивши, як вони опинились упритул одне до одного.
- Життя навчило нікому, крім себе не довіряти.
- Ти рабиня своїх страхів, Катю.
Вони зустрілись поглядами і розчинились одне в одному. Після першого дотиком їх вуст вони вже не могли зупинитись. Цей поцілунок був ніжним і не таким жадібним, як попередній. Він здавався теплим. Він грів зсередини.
- Щоправда, я медик, але готовий для тебе стати особистим космонавтом.
- Тоді з тебе чудовий космонавт.
- На кожного космонавта знайдеться своя планета, яка здаватиметься йому такою ж безмежною, як галактика.
- Ти мене знаєш лише місяць.
- Неправда!
- Що?
- Забудь.
- Гаразд. Треба вибачитись перед Софією за вчорашнє, - перевела тему дівчина.
- Ви колись спілкувались?
- Угу.
- І що ж трапилось?
- Ми були ледь не найкращими подругами. Вона переїхала в інший район декілька років тому. Нова школа, нові знайомства, нове оточення. Ми перестали спілкуватись. Їй було не до мене. По суті, вона просто мовчки пішла з мого життя.
- Часом краще так, ніж зі скандалом.
- Краще би я знала, у чому причина.
- Ти ж здогадувалась.
- Але я це хотіла почути від неї, а не жити здогадками.
На мить обоє замовкли, а потім до Кейт зателефонувала Віка.
- Алло, - пролунав голос з телефону.
- Привіт, - ліниво відповіла Катя.
- Ти знала, що Галка в лікарні?
- Звідки ж я мала це знати?
- А мені її мама телефонувала. Казала, що зловила компанія у перевулку. Зафіксовані побої, здається, серйозні. Можливо, її навіть згвалтували...
- Нічого собі! Це жахливо. Телефонувала Детективу з цього приводу?
- Щоб знову подумав, що я за ним бігаю?
- Дитячий садок, зараз не до цього.
- Ой, Катю, хто б казав! – захихотіла Віка.
- Маєш його номер?
- Вона точно має, - засміявся Медик.
***
- А ти що тут робиш? – здивувався Детектив.
- Прийшла провідати подругу, телепню, - відрубала Віка.
Вони довго дивились одне на одного: Ден – з подивом, а дівчина – з презирством.
- Ходімо, - запропонував хлопець.
- Ти справді думаєш, що вона тобі буде на щось відповідати?
- Спробувати завжди можна.
- Удачі, Детективе.
- Як і тобі у твоїх пристрасних розслідуваннях Квартонського і його пасії.
- Ви потім ще самі все побачите.
- Я вже здогадуюсь.
- Що й треба було довести.
- Насправді, ти не така дурненька, якою здаєшся.
- Чому тебе так раптово зацікавила ця справа?
- Я можу з цього витягнути корисну для себе інформацію.
- У тебе всі причетні до Мафії.
- Ні, але якщо добре подумати, то можна зробити висновок, що кожен принаймні раз в житті з нею контактував. А деякі навіть фізично...
- І звідки ж ти це знаєш?
- Маю деякі джерела.
- Вони хоч достовірні чи такі ж ненадійні, як і ти?
- Дотепно, Вікторіє. А якщо я тобі скажу, що у вашого директора була коханка?
- Я це вже чула, тільки до чого ти це все говориш?
- Ти сама все зрозумієш.
- То що за докази у тебе в кишенях?
- Його листи.
- Те, що Рома читав?
- Це найменша частина з усіх.
- Невже ти натякаєш на...
- Або це звичайний збіг обставин.
- Так боляче помирати від рук людини, яку любиш.
- Прошу?
- Забудь. У тебе достатньо клопотів.
- То до чого ти це сказала?
- Я собі знаю.
- Гаразд, проїхали.
- До речі, це правда, що ти гей?
- Звідки ти це взяла?
- Мені розповідали, що ти з хлопчиками на побачення ходиш, - багатозначно відповіла Віка.
- Це не означає, що я гей. Я просто вважаю, що любов не має статі або інших фізичних ознак. Я шукаю красивих, а краса і любов... Вони тут, - Детектив поклав свою руку дівчині на серце. – Всередині.
Віка рефлекторно взяла Дена за руку. Вони поступово почали зближуватись. Детектив торкнувся губ дівчини.
- Що ти робиш? – запитала вона.
- Мовчи, - прошепотів Ден, а Віка сперечатись не стала.
Наче силою тяжіння їх притягнуло одне до одного. Вони насолоджувались, вивчали, поглинали. Поступово віддалились.
- Потрібно йти до Галки, - перевів тему Детектив.
***
- Я не можу тебе змусити розповідати, - впевнено мовив Ден до Галки, - але це може допомогти розслідуванню.
- А хто тобі сказав, що це має хоч якийсь зв'язок із розслідуванням?
- Я більш, ніж впевнений, що за всіма останніми злочинами стоять ті самі люди. Ти знаєш, хто то був?
- Знаю, але сумніваюсь, що тобі варто розповідати. Ти тільки гірше зробиш.
- У твоєму випадку гірше вже нема куди.
- Вмієш підтримати, Сидорчук.
- Отже, повернімось до справи.
- То були помічники Боса.
- Хто саме?
- Петька і Віталік, здається. Я їх не дуже добре знаю, чесно кажучи.
- То у цієї коаліції ще й Бос є? – втрутилась Віка.
- Занадто очевидно, - насмішкувато відповів Детектив.
- Я його ніколи не бачила, - відповіла Галка. – Тільки Тоха.
- Яка честь! Що він там забув?
- Колись затягнули у ряди Мафії. Спочатку це було весело, але він пізніше зрозумів, куди потрапив. І чим це може закінчитись. А виходу не було. Мафіозі – знатні маніпулятори. Погрожують, переслідують вже не перший місяць.
- Вони роками можуть переслідувати, якщо їм насолити.
- Справа у тому, що Тоха допомагав їм з так званим «бізнесом».
- Знаю про їхній «бізнес». Не знаєш, хто ще у цьому брав участь?
- Ні. Тільки чула, що старший Березневський змусив молодшого.
- Хм, директор, - іронічно прошепотів Ден.
- Більше нічого не знаю.
- Дякуємо і на цьому, Галко. Мабуть, почекаю Вікторію в коридорі, - після цих слів хлопець покинув палату, залишивши дівчат удвох.
***
- Можу тобі дещо показати, якщо хочеш, - запропонував Ден Віці, коли вони зайшли в його квартиру.
- Це щось цікаве?
- Вагомий доказ моїх припущень. Випадеш в осад, коли побачиш.
- Спробуй.
Після довгих пошуків потрібного доказу, Детектив переможно вигукнув:
- Ось і воно!
- Поясни, - скептично відповіла дівчина.
- Записи за 2 вересня.
- Хтось ще записує на касети?
- Звичайно.
Обличчя Вікторії встигло проявити на собі усі можливі барви емоцій. Вона з цікавістю спостерігала з тим, як директор розповідав своїй «пасії» про Мафію.
- Впізнаєш цей силует? – посміхнувся Ден.
Віка у відповідь лише мовчки кивнула.
- Не шукай собі виправдань, їх немає, - пролунав холодний і, на диво, низький голос.
- Це тільки доводить їх позашкільні зв'язки, - продовжив хлопець.
- Але вона відмовила...
- То й що? Але до того могло бути будь-що.
- Після цього я не хочу тебе ні чути, ні бачити, - знову перебив їх голос з екрану телевізора.
- Тепер це все складається в логічну картину, - розгублено мовила Віка. – Як вона це все витримує?
- Ховає свою слабість, свій страх, щоб ніхто не здогадався, - пояснив Ден і додав: - Хоча вона надзвичайно сильна дівчина. На її місці не кожен би це витримав.
- Це жахливо... Що тепер робити?
- Впораємось, - Детектив торкнувся руки дівчини. – Холодно? Хочеш чаю?
***
- Я половини тусовки не пам'ятаю, - поскаржився Рома, лежачи на Пашиному ліжку.
- Треба було менше пити, - зареготав Паша.
- Треба було, але вийшло, як завжди.
- Ось тобі й урок на наступну вечірку.
- Знову на ті самі граблі.
- Хто ж тобі винен...
- Цікаво, як там дівчата.
- Мабуть, так само, як і ти.
- Я пішов! – вигукнув хтось із коридору.
- Гаразд, - відповів Паша і згодом додав: - Цікаво, куди він.
- Твій брат – цікава особистість, - жартівливо кинув Рома.
- Тихий вир...
- Там, де чорти водяться?
- Не дратуй, - усміхнувся Паша.
- Я спробую.
- Тобі не здається, що нам вже час виходити з дому, а ми досі валяємось у ліжку?
- Можливо.
***
Цього разу обговорювати компанії точно було що. Катя. Віка, Андрій, Паша, Рома і Ден зібрались у своєму улюбленому кафе.
- Каті і Віці після останньої дискотеки не наливаємо, - захихотів Рома.
- Хто б казав! – саркастично відповів Паша.
- Вікторії хіба я наливатиму, - багатозначно мовив Ден і взяв дівчину за руку. Всі на них здивовано глянув.
- Ти хіба не голубий? – перервав тишу Роман.
- Чому всі так думають? – здивовано вигукнув Детектив.
- Чутки ходять, - захихотіла Катя.
- Чутки ходять, що ви з Медиком щось крутите, втрутився Паша.
- Чутки бувають різні, а правда то одна.
- Ось це сьогодні заявки! – захоплено вигукнув Рома.
- То ви зустрічаєтесь? – звернувся Паша до Каті й Андрія.
- Я думаю, тут все зрозуміло. У мене є чудова ідея, яку можливо втілити у реальність наступного тижня, - перевів тему Рома.
- Страшно мені від твоїх ідей, - перебив Детектив.
- Тобі сподобається.
- Інтригант бісів.
- Не сваріться! – вигукнула Катя.
- Але ідея вам обов'язково сподобається, - додав Рома.
- Ми й не сумніваємось.
- Тоді не тягни кота за хвіст і кажи, - пробурмотів Детектив.
- Як втілю у реальність, тоді скажу, - багатозначно відповів Рома.
- Дивно, як за такий короткий проміжок часу все перевернулось з ніг на голову, - тихо мовив Медик.
Усі замовкли, задумавшись про своє. Паша глянув у вікно, спостерігаючи за дрібним холодним дощем. Рома кидав на кожного свій розважливий погляд. Детектив щось тихо нашіптував Віці, тримаючи її за руку, а та лише хихотіла. Катя лягла на Медикове плече, кидаючи на нього свій дитячий погляд. А він постійно грався її волоссям і споглядав на неї.
Тої миті всім було добре. Принаймні, так здавалось.