Лабіринт нічного криміналу: знайти вихід

Навздогін за головництвом

- Яка несподіванка! – саркастично вигукнув Детектив. – Не думав, що колись нам доведеться стояти на одному полі, та на різних фронтах.
- Не думав? – холодно відповів Микола, обійшовши навколо Сидорчука та перевівши погляд на поле. – Не забувай, через кого тут я. Хіба ти думав, що так вийде?
- Я не хотів...
- Не хотів? Але тепер я живу ненависним, проклятим життям! Ти його зруйнував, Детективе!
Ден ще ніколи не бачив свого напарника таким злим, але у Миколи не зовсім вийшло, бо пориви страху завадили йому говорити без зупинок. Це радше нагадувало несвідомий гнівний потік думок.
- Миколо, це був твій вибір.
- Мій? Справді? Вони хотіли вбити нас обох, Денисе.
- Очевидно.
- Я віддав свій спокій. А заради чого? Заради твоєї кар'єри?
- Вибач.
- Хіба твої вибачення допоможуть, коли ми граємось життями, пишучи майбутнє нашої долі?
***
- А мені подобається, як ти плачеш, - лукаво мовила Аліна до Галки, тримаючи її біля парадного входу маєтку. Жінка схопила її за горло настільки сильно, що Галка ледве дихала.
- Він не заслужив цього, - прохрипіла дівчина.
- Він зрадник.
- А ви чудовиська!
- А ще вроджені садисти та брудні вбивці. Думаєш, я це вперше чую?
Аліна зареготала, відпустивши шию Галки. Її сміх: відьомський, вбивчий, пролунав так голосно, що ворони на мить навіть припинили каркати.
- Сподіваюсь, твого коханця Березневського вб'ють так само, як і його братика, як і кожну вашу невинну жертву!
Харченко підійшла упритул до дівчини і просичала, наголошуючи на кожному слові:
- Ніхто не посміє говорити про них, - мафіозниця притулила пістолет до шиї Галки. – Особливо в такому контексті. – Аліна натиснула на гачок – і через декілька секунд тіло дівчини повалилось до її ніг.
***
- Не допоможуть, - відрубав Детектив і глянув Миколі у вічі.
- Краще вбий мене, - понуро відповів Микола.
- Що?
- Мені нічого губити, я не бачу сенсу у своєму злиденному житті. Я у пастці, живу за принципом «дня бабака». Я ніби ходжу нескінченними круглими сходами. Я втомився.
- Я не буду тебе вбивати.
- Прошу.
- Куди втікаєш, боягузе? – крикнув хтось посеред поля. Жіночий голос пронизав кожну клітину тіла хлопців.
- Свєта, - прошепотів Ден.
- Стріляй, сміливцю! – вигукнув Микола. – Тобі це потрібніше.
Рука Детектива, не хотячи цього, піднялась у повітря, готуючись натиснути на гачок...
***
- Боягуз! – відчайдушно крикнула Свєта у поле. – Злякався малої школярки? Виходь,  заручнику криміналу!
З-за високої трави почала видніти постать Сергія. Біляве, з помітною сивиною волосся куйовдилось на вітрі, а вбивчий погляд міг пропалити будь-кого.
- Ти дуже смілива, малечо, - єхидно відповів він. – Але сьогодні це може зіграти проти тебе.
- Нехай, але це краще, ніж продажна душа, у якій зовсім немає світла. Ви прогнили, Сергію, кожна кісточка у Вашому чорному організмі скоро розсиплеться на пилинки, які докупи вже не зберете.
- Ти, мабуть, забула, з ким розмовляєш?
- Я чудово знаю. Я така сама, як і Ви, щоправда, душа моя не настільки чорна. Я не настільки цинічна, безжалісна. У мені ще є щось людяне. А у Вас з людського, навіть не людяного, лише палке бажання вижити.
- Задрипанка! – Сергій схопив Свєту. – А у тебе, бачу, інстинкт самозбереження не працює?
- Я Вас не боюсь.
Постріл!
***
- Розповідай, Олю, як тебе у Мафію занесло, - саркастично звернувся Медик.
- Через таких виродків, як ти! – вигукнула вона і вистрелила, але пуля пролетіла повз праве плече Андрія.
- Ох, рудоволоса бестіє, обережно, не спали себе пулею револьєра.
Через декілька секунд Оля вистрелила знову, хлопець ухилився. Незабаром куля полетіла у сторону дівчини, але та теж ухилилась.
- Втікаєш від куль, як і від проблем, - іронічно зауважила дівчина.
- Наразі, бачу проблему, яка випускає кулі з пістолета. Знаєш, мене вчили не піднімати руку на дівчат, але ти дуже росиш, тому не можу відмовити.
Серед поля пролунав ще один звук пострілу. А силует рудоволосої бестії розчинився серед високої трави.
- Втекла, стерво, - пробурмотів Медик.
***
- Повзайте, повзайте, - зневажливо звернулась Свєта до чоловіка. – Ходіть рачки, як і всі Ваші жертви, якими Ви вдало маніпулювали. Як і кожна невинна людина, вбита Вашими брудними руками. Повзайте, кличте на поміч, можливо, хтось Вас почує!
Після цих слів дівчина розчинилась серед трави, а Сергій безпомічно впав на землю, заскигливши від болю.
***
- Ти чому не на полі? – здивувалась Софія, побачивши Свєту в медичному шатрі.
- Щойно звідти, - пояснила та. – Хотіла спитати, як у вас тут справи.
- Живий! – жартівливо вигукнув Рома.
- О Боже, що з тобою?
- Я, звичайно, не Господь, але мені приємно.
- Постріл у ребро, - пояснив Макс, додавши: - На щастя рана неглибока.
- Всі живі? – поцікавилась Свєта.
- Галка, - ледь чутно відповіла Софія. – Її Харченко вбила.
Світлана завмерла на місці, не могла поворухнутись ще декілька хвилин. Усі мовчали: Софія обробляла Ромині рани, а Макс і Настя сумно споглядали на тіло Галки, якому уже нічим не можна було допомогти.
- Не хвилюйтесь, не сумуйте, це тільки перші жертви, - весело перебив тишу Рома.
- Підтримувати у тебе виходить кепсько, - понуро відповіла Софія. – Краще мовчи.
***
- Привіт, батьку, - холодно мовила Кейт.
- Зарила сама собі яму, люба, - відрубав Юрій. – Тепер залишається лише падати.
- Я підготувала її для тебе, Іудо.
- Ти нічого не знаєш.
- Від тебе й чути не хочу!
- Хіба вперше? Свого директора ти теж слухати не хотіла. Нагадай, чим це закінчилось?
- Не твоя справа, продажний. Так хотів мене вбити, що приєднався до Мафії одразу після того, як я вбила Березневського? Геніальна схема.
Юрій вистрелив, донька услід за ним. Не помітивши каменя позаду себе, чоловік спіткнувся і впав, підвернувши ногу. Кейт повільно підійшла до батька і без жодної емоції на своєму обличчі прошепотіла:
- Мені шкода.
- Стріляй, - саркастично прошепотів Юрій.
Катя вже підняла пістолет у повітря, але тремтячі руки видавали її неготовність стріляти у батька. Обличчя наповнилось тугою і страхом.
- Стріляй.
- Я не можу.
- Зате я можу! – вигукнув ззаду Адам і вистрелив, потрапивши трохи нижче Катиного лівого коліна.  Дівчина впала біля Юрія, та ненадовго. Через мить, ніби на сигнал, прибіг Медик. Побачивши картину, вигукнув:
- Двоє на одну, негідники? Ще чоловіками зветесь?
***
- Далеко не втечеш, мерзотнику, - пролунав басовий голос позаду Сергія.
- Квартонський, - просичав мафіозі.
- Вже підвівся? То скоро знову впадеш.
Діма вирішив дарма часу не гаяти: вистрелив, і пуля потрапила у руку Сергія, розсікши її. Обоє лише мовчки спостерігали за фонтаном крові, який щосекунди збільшувався.
- Як прикро! – іронічно вигукнув Квартонський, підійшов ближче до Сергія і вистрелив у стегно. Той впав у траву, а Діма втік, залишивши мафіозі наодинці.
***
Медик вистрелив, але Адам вчасно ухилився. Кейт через силу піднялась із землі.
- Як благородно з Вашого боку, Березневський, - пробурмотіла Катя.
- Краще мовчи, - відрубав Адам.
- Навіщо ти це зробив? – прошепотів Юрій чоловіку, а Андрій їх перебив, звернувшись до Терновського:
- Іуда, бачу, теж на місці.
Юрій теж підвівся з колін, підійшов упритул до Медика і просичав:
- Мовчи!
- Ти мені погрожуєш? – захихотів Андрій, а мафіозі схопив його за горловину гольфа, тримаючи пістолет у руці.
- Ти не його хочеш вбити! – вигукнула Катя позаду них, а Адам схопив її.
- Ти мене теж не цікавиш, - холодно відповів Юрій. – Ти створена для інших рук.
- Саме так, Терновська, - прошепотів Адам. – Отже, закінчімо це так, як і почали. Удвох.
- Розпочали ми утрьох, - зауважила Кейт, вирвавшись з його обіймів.
- Детектив нам не знадобиться.
Катя обережно взяла Адамову руку у свою, а Юрій здивовано вигукнув:
- Тебе на всіх Березневських тягне?
- Вони такі схожі, - багатозначно відповіла дівчина.
- Про таке не варто говорити на битві, - зауважив Адам. – Це другорядні речі.
- Не стрималась, - дівчина стиснула руку Березневського настільки міцно, що він не міг її вирвати.
- Що ти робиш? – здивувався Андрій.
- Твій хлопець проти, - насмішкувато повідомив Адам.
- Хіба ж мені не начхати? – звабливо відповіла дівчина, а пістолет Адама вже перейшов до її рук. – Хіба мені не начхати на те, що зараз ти будеш повзати і просити допомоги?
Дівчина натиснула на гачок, і Адам впав: просичавши:
- У ту саму ногу, стерво!
- Вибач, я навмисне. Відпусти його, - звернулась дівчина до Медика, кинувши сумний погляд на батька. Адам спробував вистрелити, лежачи на землі, але промазав, а Медик вистрелив у відповідь, потрапивши не в Адама, а в Терновського, який впав додолу.
- Час йти звідси, - звернувся Андрій до Каті.
Коли пара покинула місце, а Юрія й Адама вже не було видно, то хлопець прошепотів:
- Тобі потрібно у шатро.
- У нас немає на це часу, - відрубала Катя. – З цим розберемось пізніше, - додала, показавши на ліву ногу.
***
- Яріку! – вигукнула Діана, побачивши тіло хлопця посеред поля. Непритомний хлопець навіть не подавав ознак життя. – Допоможіть хтось! – крикнула дівчина, впавши біля нього на коліна. Але навколо панувала вбивча тиша.
- Хто-небудь, - прошепотіла вона.
- Відгукніться, хто кричав! – Ді почула голос Макса.
- Тут я, тут!
Через хвилину Макс прибіг і попросив:
- Відійди від нього.
- Він живий?
- Зараз перевірю. Якщо ж ні, то стане четвертим полеглим.
- А хто ще?
- Маєш на увазі, кого вбили?
***
- Чого чекаєш? – саркастично вигукнув Паша. – Сигналу згори? Вбивай.
- Відклади зброю.
Паша ліниво кинув пістолет у траву.
- Дурню, я казав відкласти, а не кинути.
- Начхати, зраднику бісів.
- Це не твоя справа.
- Звичайно, я не повинен цікавитись твоїм життям, як і ти моїм. Тобі завжди було начхати, ти ніколи мені не довіряв, ніколи не проявляв любов, турботи. Ти на таке здатний?
- Мовчи, Павле.
- Я завжди був для тебе порожнім місцем. Ти проміняв мене, себе, усю родину, а на що? На цю брудну коаліцію криміналістів?
Тарас підійшов упритул до брата і прошипів:
- Мовчи, малий дурню.
- Брате, а ти продажний.
Тарас схопив Пашу за шию обома руками так, що молодший з них не міг дихати.
- Вбивай, це ж весело, - прохрипів він, - як і вчили твої друзі. Але потім вони вб'ють тебе, якщо ти щось зробиш не так. Вони вб'ють тоді, коли ти їм вже не знадобишся. Та не забувай: ти зрадив усім і тепер нікому не потрібний.
- Заткнись вже! – прокричав Тарас і схопив хлопця за шию ще сильніше. – Я зробив помилку, яка коштувала мені мого злиденного, спокійного життя, проте це не твоя справа. Це моя проблема, з якою я сам розберусь. Це не те на тих шкуродерів працюєш, ти нічого не знаєш, тому не коментуй і не пхай свого носа туди, куди не потрібно. Тебе принижують? Вибач, бідолахо, тобі ж, мабуть, найважче живеться? Звичайно, це ти втратив усе: друзів, підтримку, родину, кар' єру через одну дурну помилку! Мовчиш? Нічого сказати? Звичайно, ти ж тільки критикувати вмієш, - але відповіді Тарас не чув. – Так і не будеш говорити? – тіло Паші впало братові на плечі, не проявляючи жодних ознак життя. - Пашо!
***
- Хто помер? – знову поцікавилась Діана.
- Галку вбила Харченко, - пояснив Макс. – А Ніку...
- Ми не знаємо,  стенула плечима Софія, - знайшли вже мертвою на полі.
- Ніка! – вигукнула Діана, підбігши до подруги. Торкнувшись її холодної долоні, прокричала так, що у кожного присутнього у шатрі по тілу побігли мурахи. Її крик перейшов у істерику.
- Діано, - до неї підійшов Рома, намагаючись заспокоїти.
- Ти не знаєш, як це! Втратити батька, подругу...
- Але їм це не допоможе.
Діана схопилась за голову так сильно, що ледь не вирвала своє пряме чорняве волосся.
- Краще відійди від неї, - пошепки попередила Софія.
Декілька хвилин усі стояли мовчки, споглядаючи на Діану, в якої не закінчувалась істерика. Ніхто навіть не рухався, поки у шатро не вбігла заплакана, з глибокою ножовою раною Віка.
- Вікторіє! – вигукнула Софія. – Що трапилось?
- Я боягузка, - через силу прошепотіла. – Я його кинула...
- Кого кинула?
- Паша... Я бачила, як його душили...
- Хто? – вигукнув Рома.
- Його брат... Я могла його врятувати, але я... побоялась і втекла.
Дівчина не могла стримувати сліз, схлипувала, поки не почала кричати. Це було неможливо слухати.
- Де він? – крикнув Рома.
- Тобі не можна! – попередила Софія.
- Мені начхати! Де він?
- Біля парадного входу.
Не встигла дівчина договорити, а Софія зробити ще одне зауваження, як Рома вибіг із шатра.
***
Тарас поневолено сидів над лежачим трупом свого брата. Тремтячими руками рефлекторно торкався його обличчя, плечей, рук. Сльози котились горохом на мертве тіло.
- Що я наробив? – прошепотів хлопець. Він навіть не помітив, що над ним стоїть Рома, який окидав мафіозі холодним, вбивчим поглядом.
- Що ти наробив? – беземоційно запитав Рома, але наступна його репліка, радше, нагадувала крик божевільного. – Що ти, до біса, наробив? Я тобі розповім: ти вбив свого брата! Він би тебе назвав продажним ідіотом, але твої керівники тобі подякують, вони будуть пишатись тобою. Вони тебе б навіть похвалили. Але твоя доба завершується, метелику-одноденко.
- Прошу, не потрібно.
- Не допоможе, скільки б ти не просив.
Рома підняв пістолет над головою Тараса, а той лише безпомічно прошепотів:
- Я продав їм своє життя.
Постріл!Із маківки мафіозі полилась багряна кров, а тіло повалилось у траву, фарбуючи її палітрою червоних відтінків. Рома впав біля тіл братів і закричав так, що навіть трава навколо нього і ще двох трупів затремтіла.
- Пашо, брате, - прошепотів хлопець. – Я запізнився. Вибач.
***
- Доброї ночі, Іудо, - Даня демонстративно прокрутив маневр рукою і нахилився перед Юрієм.
- Скоро ранок, блазню.
- Справді, помалу світатиме, а сонце пропече Вашу черству душу. Даруйте, не хотів Вас образити.
Юрій різко підійшов із пістолетом до хлопця і розлючено прошепотів:
- Годі з тебе порожніх балачок на полі бою!
- А можете влаштувати ще декілька порожніх пострілів, Іудо?
- Нахаба.
- Мафіозна маріонетка.
- Самовпевнений, зверхній, пихатий, як і твоя матір, - Юрій притулив пістолет трохи вище коліна Дані.
- Моя мати – чудова людина, а я здивований, що Ви зветесь її братом.
Мафіозі натиснув на гачок, і Даня впав перед ним на коліна.
- Розкайся, поки не пізно, - прошипів Юрій.
- Перед ким? Перед Вами? – хлопець плюнув йому на ноги, і той вже встиг підготуватись до наступного пострілу, як ззаду вигукнув Детектив:
- Терновський, руки угору!
- Ти не на роботі, Сидорчук, не підійматиму, - зневажливо відповів чоловік.
- Відклади зброю, - Ден ніби його не чув.
- Ні.
- Не хочеш?
Детектив повільно підійшов упритул до Юрія і прошепотів:
- Наступного разу нікого не цілуй, Іудо.
Сидорчук вистрелив у плече Терновського, а коли у того з рук вилетів пістолет, то пристрелив ще ногу, аби він впав.
- Ось і сиди тут, якщо не хочеш, - холодно відповів Детектив і звернувся до Дані: - Тобі потрібно у шатро.
***
- Привіт, місцевий мажоре, - єхидно мовив Олег, побачивши Діму на полі.
- Вітаю, розбещений мафіозний сину, - холодно відповів Діма. Декілька секунд вони стояли один навпроти одного посеред поля, не рухаючись, а лише спалюючи навколо все поглядами. Згодом Олег підняв угору пістолет і вистрелив. Діма – услід за ним. Один постріл за іншим, вони ніби розсікали повітря своїм невимушеним польотом над сирою нічною землею.
- Промазав, - насмішкувато прокоментував Олег, в'їдливо додавши: - Нічого ти не вмієш, Квартонський, тільки руйнувати все, що було створене до тебе.
Розгніваний Діма зненацька вистрелив – і Олег впав на землю від пекучого болю, який пронизав його тіло.
- Промазав? – переможно запитав хлопець, підійшовши до сина-мафіозі. Той у відповідь промовчав. – Як іронічно, - додав Квартонський.
- Що ти зробив із моїм сином? – почули хлопці крик позаду себе.
- Ми усі в однакових умовах на полі бою, незалежно від того, хто кого породив.
Яна підбігла до Діми і направила пістолет на його шию.
- Втікай! – прокричала жінка.
- Я не можу, - знесилено відповів той.
- Я розберусь з ним, втікай.
Поки Яна розмовляла зі своїм сином, Діма вислизнув з її рук.
- Тепер можемо потягатись, - холодно заявив хлопець.
Партія пострілів знову почала рикошетити поле, це справді нагадувало гру на смерть, а не на життя, з кожним ударом ставки, здавалось, підвищувались. Поки Діма не вистрелив у Янине серце.  Жінка впала. Її порожні очі дивились на зоряне небо, проте не виражали жодних емоцій. Квартонський неквапливо підійшов до неї. Його очі наповнились слізьми, а він прошепотів:
- Ви були хорошою жінкою, Яно, несхожою на інших мафіозі. Ви... не заслужили такої смерті.
Хлопець торкнувся її руки.
- По Ваших жилах текла гаряча, проте благородна кров, Яно.
Він повільно встав і розчинився посеред поля. Через декілька хвилин мертвої тиші до тіла своєї матері підійшов Олег.
- Ні, я повинен був йти, мамо. Занадто дорого тобі обійшлось моє життя, - хлопець торкнувся її рани. – Ти віддала своє серце у боротьбі за мене. Тепер моє битиметься заради тебе вічно. Тільки пообіцяй, що ти завжди будеш поруч.
Він впав на землю і закричав так, що ворони, які сиділи на поодиноких деревах, порозлітались по нічному небу, утворивши окреме сузір'я.
***
- Ми знову зустрілись, Катерино, - лукаво звернувся Адам до дівчини навпроти нього. – Бо ми повинні завершити це достойно, як і почали.
- Я не просила Вас починати цю гру, - відрубала Кейт.
- А я не просив Вас вбивати мого брата.
- А він не просив, аби його шантажували!
- Я б інколи його не вбив.
- Справді? Чому він тоді так думав? Боявся Вас і Вашу коханку-садистку, не бачивши сенсу свого життя? Ви його зламали, Адаме. І не потрібно у цьому звинувачувати мене. Я стала лише крихітною частиною, «пуском» чергової мафіозної гри.
- Хіба я винен, що він повівся на Вас?
- А Вам яка різниця, з ким він спав, коли Ви кохались з його дружиною?
- Стерво!
Куля полетіла в сторону Каті, але та вчасно ухилилась. Наступною була її черга – вистріл у вікно.
- Що відбувається? – вигукнула з середини маєтку Аліна.
- А я бачу, хтось не вміє стріляти, - посміхнувся Адам, і наступна Катина куля зачепила його ребро. Чоловік впав, а дівчина мала достатньо часу, аби втекти. Проте далеко їй не вдалось...
***
- Більше нікого не вбили? – поцікавився Медик.
- Начебто ні, - знітилась Софія.
- Але у Ярік втратив занадто багато крові, - сумно додав Макс.
- А Катю не бачили?
- Ми її бачили з Березневським на полі бою, - пояснив Даня.
- Чорт!
Андрій миттєво вибіг із шатра на пошуки Каті, а Ярік ледь чутно прошепотів:
- Де Діана?
- Тут, - відповіла дівчина, яка сиділа біля нього.
- Вибач, не бачу. Не думав, що помирати так сумно.
- Що? Не кажи такого!
- Ді, це очевидно. Немає на це часу. Я любив тебе, як нікого. Ти була і моєю найкращою подругою, і дівчиною. Ти сильна, я вірю у тебе. Не дай погасити свій вогник нікому. Ніколи не здавайся, наскільки б не було тяжко, - він ледве говорив, з хрипотою в голосі. – Не плач, - звернувся він до дівчини. Я погасну, але потім засяю й освічуватиму тобі дорогу щоночі, коли попросиш. Я завжди буду поряд.
- Яріку, ні...
Але хлопець заплющив очі, а серце перестало битись. Дівчина спершу дивилась, не віривши своїм очам, сиділа непорушно, не могла сказати й слова. Лише сльози котились горохом на тіло хлопця.
Шоковані медики стояли, вирячивши очі. У Софії почали труситися руки, а Даня через силу підійшов до неї і обійняв.
- Ти зробила все, що могла, - прошепотів, а дівчина впала на його плече і не могла зупинити сліз.
***
- Ти вбила Адама? – погрозливо спитала Аліна, не спускаючи очей з Каті.
- Він десь там лежить, - єхидно пояснила дівчина, - поранений, проте не вбитий.
- Що ти з ним зробила?
- Те, на що він заслуговував.
Аліна ніби хотіла спалити поглядом Кейт. Повільно підійшла і хотіла щось сказати, але її перебив голос зі двору.
- Змирись з тим, що все через тебе, Детективе!
Харченко відійшла від Каті, залишаючи на ній свій вбивчий погляд.
- Чуєш? Я його не вбила, - насмішкувато зауважила дівчина.
***
- Визнай свою провину – холодно додав Адам. Детектив мовчки стояв, дивився на чоловіка, не кліпнувши жодного разу. – Визнай, що побоявся і втік навіть від дівчини, в якої через тебе проблеми. Визнай, що ти цинічний егоїст і ні про кого, опріч себе, не думаєш, - Ден лише нервово проковтнув слину. – Ти причина страждань інших. Цинік, не кращий, ніж мафіозі: безжалісно танцюєш на костях своїх жертв, поки йдеш до своєї мети.
Детектив випадково натиснув гачок – і куля вистрелила у голову Адама. Чоловік впав у траву, яка червоніла від фонтану крові.
- Ось і тече твій ясний розум біля твого дому, - іронічно прошепотів Детектив.
- Він його вбив! – вигукнула Аліна з маєтку.
Навколо запанувала тиша. Сутінки охопили кожен незрілий колосок, траву, маєток. Туман обійняв місце вину. У небі здійнялись ворони, які перебивали тишу, каркаючи...