Лабіринт нічного криміналу: знайти вихід

Гра на смерть

- Твій батько вбив полковника, - холодно повідомив Детектив Каті.
- Не дивись так не мене, - відрубала та і пояснила: - Його вже третій день вдома немає.
- У вас генетично це передається?
- Угу, і зараз я когось приб'ю, якщо він ще раз про це пожартує.
-  Все-таки, це генетичне.
- Денисе!
- Гаразд, говорімо по суті.
- Відволікаєшся тут тільки ти.
- Тут атмосфера неробоча, - поскаржився Детектив, закинувши ногу на ногу і запаливши сигару. – Хочеться ввімкнути свіжий випуск новин і заснути. Але місцеві новини лише про полковника й говорять.
Вони удвох сиділи у квартирі Детектива. За вікном дріботів дощ, легенько вдаряючи по шибах. А у вітальні, як завжди, застояний дим виглядав, наче туман.
- Годі палити у кімнаті, - захихотіла Кейт, - бо скоро тебе серед диму не знайду.
- Можеш вийти з квартири, - іронічно відповів Ден.
- Можу, але ми зібрались обговорити наш план. Що робитимемо? У нас є декілька днів.
- Я не знаю. Потрібно добровольців, але хто погодиться жертвувати своїм життям заради цієї авантюри?
- Принаймні, ми не одні. Ще є Андрій і Діма.
- І все?
- Буде важко.
- Але ми не можемо здатись за крок до кінця.
- А хто сказав, що після цього буде кінець?
- Хочеться вірити у краще, - зітхнув Детектив, сумно похитавши головою. У кімнаті запанувала тиша. Ден курив, опустивши очі додолу, а Катя порожнім поглядом пропалювала стіл.
Нічого за рік не змінилось. Принаймні, Детектив досі курив свої улюблені шоколадні сигари. І залишився не менш цинічним, ніж був раніше.
***
- Звичайно, що вас знову впіймали на гарячому, - зауважила Аліна. – Герої.
- Хіба ми винні, що хтось не вміє стріляти? – насмішкувато відповів Адам.
- Це ти сказав стріляти, блазню, - обурився Юрій.
- Я шокована, як ви досі не за решіткою, - здивувалась жінка.
- Гроші, - усміхнувся Адам, вишкіривши зуби. – Терновську ж відпустили, чим ми гірші?
- Бачу, Терновська тобі не дає спокою.
- Як і тобі. Часом любов починається з ненависті до одної і тієї ж людини, чи не так?
- Тільки не кажи, що вона нас поєднала.
- Ймовірність невисока, але таке можливо.
- Ми і без Терновської непогано кохались.
- А я вам тут не заважаю? – перебив їх Юрій.
- Даруй, - відповіла Аліна.
- Ми часом забуваємо, що ти її  батько, - додав Адам.
***
Коли Катя наступного дня прийшла до школи, то Діана досить голосно відреагувала на її появу.
- Хто йде! – іронічно вигукнула вона. – Юна Белль Ганнес. Першим твоїм вбитим коханцем виявився директор, хто ж буде наступним?
- Не знаю, у мене є ще 41 спроба, чи не так? – усміхнулась дівчина.
- Дівчата, не починайте, - втрутилась Віка.
- А ти не боїшся, що вона може вбити будь-кого з нас?
- Якщо Белль Ганнес вбивала лише своїх коханців, то у нас немає приводу для паніки.
Дівчата захихотіли, а Віка не менш впевнено продовжила:
- Чи знаєш ти, Діано, за яких обставин вона вбила Березневського? Ні, тому й коментуєш забагато. А я їй довіряю. Вона захищала нас. І себе.
- Я вас не захищала, - заперечила Катя, - ви їм були непотрібні. Вони би вас відпустили у будь-якому випадку.
- Вони би катували кожного, хто перейшов їм дорогу, і тебе в тому числі, - зауважила Діана.
- Зараз не найкращий час сваритись, - додала Галка. – Ходять чутки, що скоро битва.
- Це правда, - підтвердила Кейт.
- Нам потрібно зібратись, аби перемогти. І неважливо, чого коштуватиме перемога. Ми знаємо, що губимо, йдучи на поле бою.
- Ти теж підеш?
- Звичайно, разом з Тохою.
- І я буду, - додала Віка.
- Я з вами, - втрутилась Ніка.
- Я теж, - ліниво відповіла Діана, пояснивши: - Якби не батько, який у вас вірив, - дівчина кинула скептичний погляд на Катю, - то навряд я б погодилась.
До них підійшов рудоволосий.
- Що обговорюємо? – зацікавлено спитав.
- План перемоги над мафіозі, - жартівливо відповіла Віка.
- Я тебе не зрозумів.
- Скоро буде битва, - пояснила Галка, - або Мафія, або ми.
- Таке дійство, а мене не покликали!
- А воно тобі треба? – скептично спитала Катя.
- А Ді буде? – поцікавився, обійнявши дівчину ззаду.
- Що це означає? – вигукнула Ніка, подивившись на пару.
- Те, про що ти подумала.
- Я буду, - відповіла Діана.
- Тоді я теж. Тим паче, вони вбили Юру. Я їм цього досі не можу пробачити.
- А це вже не мій батько, - зауважила Кейт, і всі захихотіли.
***
- Не віриться, що це наші останні дні у школі, - зітхнув Рома, кинувши сумний погляд на дошку, біля якої він завжди забував, що говорити, парту, за якою він їв та спав, вікна, скрізь які спостерігав за міським життям на вулиці, Пашу та Свєту, які за цей час стали йому рідними.
- А потім ми розійдемось, - додала Свєта.
- Не драматизуйте, - перебив Паша, коротко кинувши: - Ми ж ще будемо бачитись.
- Але ми не будемо бачитись майже кожного дня, як зараз.
- Зрозуміла річ, що не будемо. Усьому приходить кінець, який плавно перетікає у початок чогось нового. Усьому з часом приходить заміна, яка стає новою невід'ємною частиною нашого життя. Це нормально. 
- Поговорімо про щось веселіше, - запропонував Рома, і тої ж миті у клас зайшов Детектив.
- Сьогодні про веселіше поговорити не вийде, - повідомив він, а трійця кинула на нього незадоволений погляд.
- Що вже цього разу?
- Вам розповідали ваші подруги про битву?
- Яку битву? Вперше чуємо.
- Це якась агітація? – скептично спитав Паша.
- Я чула, Квартонський розповідав, - відповіла Свєта, додавши: - Я буду. Мої батьки хай розбираються з Мафією без мене.
- Відважно, - похвалив Паша. – А якщо тебе вб'ють?
- Без смертей не буде, там вже грають не на життя.
- Всі так кажуть.
- Бо так і є. Навіть головна умова – смерть Боса або Каті з Детективом.
- Я буду, - перевів тему Рома і додав: - Там будуть мої подруги, я не можу їх кинути.
- А Паша буде? – запитав Ден.
- А є сенс? – понуро відповів той.
- Точно, ти ж з мафіозі будеш.
- Що ти верзеш?
- Думаєш, я не знаю, що твій брат у рядах Мафії?
- До чого тут мій брат? – насупився Паша.
- Ось сам у нього й спитаєш.
Усі замовкли. Лише після тривалої тиші Ден, перед тим, як піти, холодно повідомив:
- Сьогодні ввечері чекаю вас у Квартонського.
Він кинув погляд на Рому і Свєту, а коли вийшов, то Паша пробурмотів:
- Тільки не Тарас. Тільки не він.
***
Тільки-но Паша зайшов у квартиру, як Тарас скептично запитав:
- Чому сьогодні так рано?
Молодший брат опустив голову додолу, не сказавши жодного слова.
- Чому мовчиш?
- Думаю, що сказати, аби в голову не прилетіла пуля з мафіозного револьєра.
- Що?
- Що чув, мафіознику бісів. Це правда?
- Правда, а тебе так це хвилює?
- Аби не опинились по різні сторони поля.
- Аби не вбили слабого Павлика, який не навчися давати опір супернику.
Одна мить – і в щелепу Тараса прилетів Пашин кулак. Той не стерпів: притиснув брата до стіни, а через декілька секунд зав'язалась бійка. Удар за ударом, здавалось, їй не буде кінця, поки Тарас не влетів у гардеробну шафу, поваливши всі куртки на себе.
- Дурень! – розлючено вигукнув він, підвівся і мовчки почав шукати серед купи курток на підлозі свою.
- Зрадник. – процідив крізь зуби Паша і пішов у свою кімнату.
***
За день до битви мафіозі зібрались у вітальні свого маєтку, аби обговорити план дій на полі бою та підготуватись до битви. Хоча, здавалось, ніби вони прийшли не для цього.  У кожному куточку вітальні була своя атмосфера, яка нагадувала метушню та гамір. Бос зі своєю дружиною та Сергієм сидів на шкіряній канапі, спостерігаючи за мафіозним колом, Аліна щось захоплено розповідала Юрію та Адаму біля каміну,  Оля і Тарас вели дебати, зручно вмостившись на кріслі в куті вітальні, а Марта з Олегом та Миколою стояла позаду компанії, інколи кидаючи одне на одного здивовані погляди, спілкуючись мовою жестів, зрозумілою лише їм.
- Ви знаєте, для чого ми сьогодні тут, - перебив усіх Віктор.
- Чи це безпечна ідея? – скептично запитав Юрій. – Про це може дізнатись усе місто.
- У гіршому положенні, ніж зараз, - Бос кинув осудливий погляд на Березневського та Терновського, - ми вже не будемо.
- Тільки не кажи, що ти хочеш втекти за день до битви, - насмішкувато звернувся Адам до Юрія. – Жити набридло?
- Хочеш зі мною побитись? – зареготав Юрій. – Гаразд.
- Ви жорстокі, - перебив їх Віктор, пронизавши трійцю скептичним, втомленим поглядом, а Аліна й Березневський в унісон вигукнули:
- Вони заслужили!
- Тут я з ними погоджуюсь, - схвально додав Сергій.
- Ніхто не заслуговує на смерть, - обурився Віктор.
- Через ваші особисті конфлікти страждають всі, - пробурмотів Тарас.
- Хтось просто не хоче воювати проти свого братика, - зневажливо мовила Аліна.
- Як і хтось проти своєї доньки, - додав Адам, - яку, до речі, вже давно пора вбити.
- Є речі, важливіші, ніж мафіозна кар'єра та обітниця.
- Твоя донька, вочевидь, не так розставляла пріоритети, вбиваючи мого брата.
- А ти, Адаме, думав з Аліною, коли погрожував своєму брату? – втрутився Віктор. – Ти сам винен у його смерті.
- Це Терновська! – крикнув Березневський. – Вона його вбила.
- Ви його вбили своїми маніпуляціями. На цьому завершімо цю розмову.
- Не сваріться, - попросила Яна. – Ми вже нічого не змінимо. Залишається лише боротись.
- Тепер звертаюсь до Юрія і Тараса. Вас ніхто не змушує боротись проти своїх рідних, але їхню недоторканість ніхто не гарантує. Але чи справді ви були настільки рідними, якщо опинились по різні кінці поля?
- Були, - відповів Юрій. – У нас просто різні життєві цінності.
- Питання пріоритетів, - додав Тарас.
- Розбирайтесь зі своїми родичами без мене, - відрубав Бос. – Перейдімо до справи. Перш за все, ви всі розумієте, що жертви будуть і з нашого боку?
***
У кімнаті Діми вперше за довгий час зібралась велика компанія людей. От тільки цього разу не на вечірку.
- Не думав, що вас буде так багато, - здивувався Діма, побачивши компанію.
- Вмієш думати? – в'їдливо прокоментував Медик.
- Чи не міг би ти стулити пельку, Хвильовський? Тебе не питали.
- У суперечці з тобою це, боюсь, неможливо.
- Ініціатором якої був ти.
- У нас немає часу на ваші порожні балачки, - перебила їх Діана, ліниво зробивши бульку з полуничної жуйки.
- У тебе ні часу, ні бажання, - відрубала Катя.
- Ви сьогодні шукаєте причини, аби посваритись? – втрутився Ден, а Медик його перебив:
- Моя дівчинка!
- Годі!
-  Ого, вперше Сидорчук не розпалює конфлікт, - здивувався Рома.
- Поговоримо про це пізніше, дорогенький, - випалив Детектив, а всі вигукнули:
- Нічого собі!
- До справи, - холодно перебив Ден. – Всі знають, на що підписались?
- Я взагалі без поняття, що відбувається, - стенув плечима Даня, пояснивши: - Я сидів спокійно, нікого не чіпав, поки ви не прийшли.
Цієї миті хтось постукав у двері.
- І хто це? – запитав Детектив.
- Зараз і дізнаємось, - відповів Діма і пішов відчиняти. – Пашо! А мені казали, що тебе не буде.
- Його й не мало бути.
- Я можу йти? – втрутився Даня.
- Думаю, якщо не йтимеш завтра на битву, то можеш, - невпевнено відповіла Галка.
Детектив промовчав, а коли двері за Данею зачинились, то під ніс лише собі пробурмотів:
- Боягуз.
- Поясни, - холодно попросив Діма, почувши репліку.
- Він міг би піти, аби захистити своїх друзів, - пояснила Ніка.
- Завтра на полі кожен буде сам за себе, - заперечив Паша. – А він не зобов'язаний жертвувати своїм життям тільки тому, що у когось проблеми. Це вибір кожного.
- Чому ти тоді тут? – здивувався Ден. – Дізнався всю правду про свого брата?
- Думай, що говориш, Сидорчук.
- У чому справа? – втрутилась Віка.
- Мій брат – мафіозі.
- Це нічого не означає, - відповіла Катя. – Не показує тебе як людину. Це лише вибір твого брата. Краще не підіймати цю тему, - додала дівчина, осудливо глянувши на Детектива.
- Ми можемо перейти до справи? – втрутилась Діана.
- Перш, ніж перейдемо, спитаю в Андрія: ти будеш на полі чи у медичному шатрі? – поцікавився Ден.
- На полі буду, - відповів, пояснивши: - Там без мене достатньо людей буде.
- Аж троє! – іронічно вигукнула Софія.
- Цього буде достатньо.
- Це не схоже на Хвильовського, - посміхнувся Діма. – Він звик втікати від проблем, а не вирішувати їх.
- Ви самі себе затримуєте, - пробурмотів Ден, але його ніхто не почув.
- Юначе, - відповів Квартонському Медик. – Це – альтернатива.
- Це – втеча, - відрубав Діма. – У кращому випадку  відхилення від відповідальності.
- Поки я відхиляюсь від відповідальності, ти – від здорової психіки. Комплекс неповноцінності?
- Стуліть пельки, - перебила їх Діана. – У нас занадто мало часу, аби слухати ваші порожні балачки.
***
- Завтра вирішальний день, чи не так? – лукаво запитав у Юрія Адам.
- Аби рішення були розумним, - зітхнув той.
- Де твій бойовий настрій?
- Вочевидь, немає.
- Так не годиться. Ти повинен бути налаштованим на нашу перемогу.
- Важко налаштовуватись на перемогу, коли я з донькою на різних фронтах. Ти ніколи не втрачав рідних на полі бою, - додав він, кинувши невеселий погляд на Адама.
- Твоя донька вбила мого брата, - понуро відповів Березневський.
- Ти його ненавидів!
- Неправда.
- Чому ж тоді погрожував? З великої братерської любові?
Юрій закурив сигарету, очікуючи на відповідь Адама. Чоловік перевів свій погляд на поле попереду нього. Ледь контролював свої імпульси, емоції, але поле заспокоювало ледь помітним коливанням. Трава, яку грайливо роздував літній, ледь прохолодний вітер, ніби заколисувала потік думок.
- Я погрожував, але нізащо б його не вбив. Не думав, що він поведеться, ба, навіть більше: на десятикласницю, яка ним крутила, як їй було потрібно.
- Підлітки – знані бунтарі та маніпулятори, прагнуть найкращого. Юні максималісти, які часом забувають справжню ціну своїх примх. Вона капризна, - додав Юрій через хвилину, - але я люблю її.
- Чому тоді пішов проти неї?
- Був впевнений, що вона отямиться, коли дізнається.
- Саме тому не розповідав їй?
- Якби вона дізналась за це, це б означало, що Катя занадто далеко зайшла у конфлікти з Мафією. Можливо б, задумалась, що вона робить не так.
- Ти не підтримуєш її позицію?
- Не підтримую те, що вона вбила свого коханця через те, що...
- Він хотів її вбити. Його смерть мене знищує, але це було передбачувано... Мені шкода, зараз я би все віддав, аби Макс був біля мене. Мій маленький дурний братик.
Адам відвів голову, похиливши її додолу.
- Ти ще вмієш любити?
- Звичайно, вмію. Найближчих людей не замінить жодна слава, жодна ейфорія після вбивства.
- Почуття до найближчих не згаснуть ніколи, як би ми з ними не конфліктували.
- Знаєш, - пошепки відповів Адам, - найкращий вихід з ситуації – вийти з нею на поле бою. Ти не причиниш їй серйозної шкоди. І будеш впевнений, що її ніхто не скривдить. Але я не обіцяю.
Чоловіки зустрілися поглядами, але лише на мить. А вітер далі грався травою, ніби нагадуючи про останню безтурботну ніч перед боєм, який вирішить долі кожного воїна.
***
- Все-таки, ти йдеш на битву, - підсумував батько Свєти, коли сім'я зібралась за столом ввечері.
- Йду.
- Ти впевнена? Ми хвилюватимемось.
- Я йду воювати за свою честь, а не вашу, продану Мафії.
- Ти нічого не розумієш, дурне дівча, - холодно відповів Борис і можливо, би ще щось сказав, але Наталія перебила його коротким:
- Борисе, контролюй себе.
- Зате ти зрозумієш, якщо я помру від їхніх рук. Ось тоді їм і подякуєш. Особливо за співпрацю, - Свєта не могла стримувати ні емоцій, ні сліз. – Батьку.
- Що ти таке говориш?
- Відкриваю тобі очі на цей кримінальний світ. Вони впадуть, а ти втратиш все. Але доньку свою вже втратив.
- Відрікаєшся від батьків?
- А навіщо мені батьки, які мене ніколи не підтримують і не чують мою думку? Ви завжди робите так, як вам зручніше, забуваючи про мене, а я цього терпіти не буду. Витирайте свої ноги на забрудненій  криміналом підошві об когось іншого. Будьте обережні: не станьте килимком для когось іншого, вищого, ніж Ви, де Вас і використають, як звичайну пішку у великій шаховій грі з навою «життя».
- Це все, що ти хотіла сказати?
- Все.
Дівчина поспіхом вийшла з кухні, залишивши спантеличеного і розлюченого батька зі своєю дружиною.
***
- Хвилюєшся? – запитав Ярік у Діани.
Вони удвох сиділи у кімнаті дівчини, напружено дивлячись на стелю. У них не було ні сили, ні бажання говорити. Страх і безвихідь ніби зробили їх німими перед битвою. Скільки несказаного! Скільки вони не встигнуть почути.
- Ти вся тремтиш, - додав хлопець, взявши дочку полковника за руку.
- Хвилююсь.
- Думаю, зараз всім страшно.
- Ми відвоюємо свою честь у них.
- Безсумнівно. Але чим це закінчиться?
- Цього ніхто не знає. Але кожен отримає те, на що заслужив. Я вб'ю його.
- Ти вища цього.
Ярік ніжно обійняв дівчина, витерши її обличчя від сліз.
- Колись все буде добре, ось побачиш, - прошепотів він.
***
- Зачинив двері? – пошепки спитала Аліна.
- Угу, - грайливо відповів Адам, підійшов до дівчини і різко взяв її за талію. – Ніхто нас не потурбує.
- Ніби хтось збирався.
Аліна неквапливо сіла на край ліжка, поки Адам знімав із себе сорочку.
- Не забувай, що ми не вдома, а в маєтку, де кожен може ввірватись, - нагадав Адам.
- Усі зайняті своїми справами, - заперечила Аліна.
Березневський підійшов до дівчини і швидко роздягнув її.
- Не поспішай, - прошепотіла жінка.
- Як скажеш, - відповів Адам.
Він повільно почав цілувати її найчутливіші ділянки тіла, зводячи повільно Аліну з розуму. Досягнувши свого, увійшов у неї. Різкі, проте плавні рухи, один за одним згодом довели їх до бажаної нірвани.
- Ти космічна, Аліно, - прошепотів Адам, поцілувавши дівчину наприкінці.
***
Оля і Тарас сиділи посеред поля, яке наступної ночі визначить їхні долі, намагались заспокоїтись, знайти зорі та скласти із них сузір'я. Останнім часом вони часто виходили на вулицю, шукаючи Велику Ведмедицю. Але тої ночі Тарас не міг забути про ситуацію з...
- Досі думаєш про брата? – збентежено спитала Оля.
- Мені соромно перед ним, - пояснив хлопець, - і перед самим собою. Коли я був малим, я обіцяв собі, що ніколи не стану тим, ким є зараз.
- Це твій вибір. Ти не повинен соромитись.
- Це не те життя, якого я хотів.
- А на яке ти розраховував?
Тарас відвів погляд на небо, намагаючись знайти відповідь.
- Не знаю, - стенув плечима, чого я хочу. Але зараз я не відчуваю себе у своїй тарілці.
Обоє затихли. Тиша заспокоювала, проте водночас насторожувала. «Які карти у нас в руках? – замислився хлопець. – Чим закінчиться ця азартна партія?»
***
- Страшно? – запитав Медик у Каті, хоча й сам ледь приховував своє хвилювання.
- Лише за тих, кого я наразила на небезпеку, - відповіла дівчина. – Вони невинні.
- Ти теж.
- Неправда. Я з Детективом заварила цю кашу. А найгірше те, що одного разу застрягнувши у цій авантюрі, ми вже з неї не виліземо. Ми ніби приречені.
- Все буде гаразд.
- Але спогади закарбуються у нашій пам'яті, залишивши глибокий шрам на наших душах, танцюючи на костях померлих, знищуючи зсередини.
- Війною над душами ми здійснимо революцію. А там знайдемо щастя. Не хвилюйся.
- Іронічно це чути від Хвильовського, - захихотіла дівчина, спершись на плече хлопця. Мить – і обоє розчинились у поцілунку, забувши про усі проблеми. Але лише на мить.
***
- Всі вже є? – запитав Детектив.
- Діми немає, - відповіла Свєта, оглянувши територію навколо.
- І де ж він?
- Скоро буде, - відповіла Віка.
- Знайшов ніч, аби запізнюватись.
- Стріляти у темряві буде досить весело, - перевів тему Рома, і всі захихотіли.
- Буде веселіше, якщо когось так випадково вб'ють, - пробурмотів Паша.
- У мене аж в очах потемніло від твого гумору.
- У тебе просто проблеми із зором.
Усі, крім Паші й Дена зареготали.
- Або у мене проблеми із зором, - перебила їх Катя, - або Квартонський йде не один.
Усі обернулись, зауваживши двох хлопців.
- Справді, не сам, - підмітив Медик.
***
- Готові, юні садисти? – звернулась Яна до команди мафіозі, усміхнувшись Аліні й Адаму.
- Ми завжди готові, - лукаво відповіла дівчина, - тільки мене нудить протягом дня.
- Щодо тебе я й не сумнівалась.
- Нудить? – зауважив Юрій. – Це означає, що скоро по території маєтку буде бігати маленький Березневський?
- Це життя, тут не вгадаєш, - весело мовила Оля.
- Питаю решту: ви готові? – повторила Яна.
- Готові, - пробурмотів Тарас.
- Якось без ентузіазму відповідаєш, але нехай. Усім удачі, повертайтесь живими! До бою.
Коли всі пішли, Яна залишилась зі своїм сином. Схвильовано глянула на нього і прошепотіла:
- Будь обережним, Олегу.
Жінка по-материнськи обійняла його, ледь стримуючи сльози. Над поодинокими деревами зібрались ворони. Розлетілись по небу, каркаючи, ніби нагадували про початок незворотного, неминучого.
***
- Що ти тут робиш? – вигукнув від подиву Детектив.
- Я не тебе прийшов рятувати, Сидорчук, - відрубав Даня, - а інших винуватців цього торжества, - хлопець кинув короткий погляд на Діму й Катю, ніби привітавшись з ними.
- Торжеством це важко назвати, - скептично відповів Рома.
- Як благородно з твого боку, - холодно зауважив Ден.
- Я люблю їх. І за них відстою.
- Навіть мене? – здивувалась Катя.
- Особливо тебе, - відповів Даня і підійшов до дівчини. Зустрівшись з нею поглядом, обійняв. Усі затихли, не відводячи погляду від брата та сестри. Лише ворони каркали, і Медик бурмотів:
- Це не про мене.
***
Усе має логічно завершитись. Ось і зустрілись дві ворожі сторони на полі. Якби емоційна напруга була газом, то вона б неодмінно витіснила усе повітря. Кожен ніби чекав від когось сигналу після того, як Тоха пішов до Боса.
- Я хвилююсь за нього, - прошепотіла Галка дівчатам, проте Аліна це почула, бо гостро відреагувала.
- Цей покидьок отримав те, на що заслужив.
Галка ледь трималась, аби не підійти до жінки і дати їй ляпаса, а Катя відрубала:
- Коли ви отримаєте по заслугах, садисти?
- Краще не лізь, - попередив Медик.
- А для чого ми тоді прийшли? Розставити всі крапки над «і», - зауважив Детектив.
- Поки ти живий, крапок не буде, - іронічно відповіла Аліна.
- Мені вже нічого втрачати, - відповіла Кейт Андрію і мовчки підійшла до Юрія. – Чи не так, батьку? Чому мовчиш? Зрадник, - процідила дівчина і плюнула під ноги чоловіку.
- Відважна, - прокоментував Тарас, прийнявши жест Каті, як виклик.
- Така іронія долі, Терновська, - єхидно відповів Адам. – Часом доводиться воювати проти своїх.
- Заткнись! – роздратовано вигукнув Паша.
- Юначе, ти нариваєшся.
- Начхати. Хоч помру достойно.
- Пашо! – обурився Рома. – Не підіймай перед ними білий прапор.
Із маєтку пролунав звук пострілу.
- Тохо! – відчайдушно вигукнула Галка і побігла в сторону будинку, але Аліна її зупинила.
- Не так швидко, дурненька.
Декілька секунд усі стояли мовчки, не наважуючись сказати жодного слова. Аліна обійняла Галку, міцно схопивши її за шию, а Яна мовчки вистрелила тричі у зоряне небо. Ось і настав час розплати за необдумані вчинки, розписані долею, яку вже не можна переписати заново.
- Удачі, воїни, - прошепотів Детектив.