Життя у безодні

Глава 2

Настав наступний день, сонячне проміння переливалося з блідним кольором мого обличчя. Різкий звук будильника пролунав несподівано я з переляку скочила з ліжка. Подивившись на будильник я що духу побігла у вану.

- Меггі ти йдеш в школу- чулися крики мами.

Я вже спускалася по сходах. На мені була ніжно блакитна кофтинка та рвані джинси.

Мама сподихом подивитись на мене, взяла ключі з столу тай пішла до машини.

- Сьогодні тебе повезу я- сказала вона.

Я звичайно була не проти їхати не далеко, але як нудно, я встала хвилин 5 назад, а мама тихо говорила про її офісні справи. Нашу розмову немов загнали в тупий кут.

- Ну, що, як будемо святкувати твоє день народження?- несподівано з веселим тоном спитала вона.

Я тихо задумалась, і тиша охопила весь салон машини.

- О школа! Пака мам, люблю тебе!- выскочила з машини я, що б втекти від незручно питання.

Ось і школа, як я була рада що завтра субота, і не тому що завтра вихідні а через те що я кожної суботи ходжу в парк, і насолоджуюся красою тих місць.

Але давайте не забувати що сьогодні п'ятниця, я вже йшла школу та не встигла я зайти на її територію як почався дощ, він був дрібний, але швидко почав наростати. Я промокла, да не одна я. Зайшовши в школу я підійшла до шкафчика взяла потрібні предмети, але я ж не піду вся промокша в клас. Дякуючи своїй мамі в мене завжди був запасний одяг. Я пішла передягнутися в туалет, вийшла з туди в джинсовій рубашці та чорних штанах, ох мої улюблені кеди не промокли і це мене заставило усміхнутися.

Так 111 кабінет, це в іншій частині школи. Коли я дійшла я сіла за свою парту і тут продзвенів дзвінок в клас зайшла вчителька.

Пройшло вже двадцять хвилин уроку і мені в спину полетів шматок паперу.

Хм хто кинув? Я підійняла записку, а там було написано "Ми не ті за кого себе видаємо, і ти теж" - я з подивом це читала, але в цих словах була не велика частка правди.

Уроки закінчилися, і я вирішила піти додому пішки. Я все не можу зрозуміти ті слова в записці. Ох це питання тривожило мене всю ніч.