Життя у безодні

Глава 9

Автомобіль набирає швидкість сто десять км/год, сто сімдесят - прірва. Крик, плач, кров.
Темнота, ось вона яка моя безодня.
Вдих-видих, я різко відірвалась від подушки, оглянувши кімнату я не думаючи швидко надягала convers, накинула кожану куртку, вибігла на вулицю оглянувши її, я побігла не оглядаючись.
- Знову, знову- мямлила я- Ааааа- закричала, впала на коліна. Сльози текли, я згадувала все що відбулося у цьому місяці, щось дивне.
-Думай, думай- кричала я, сльози не зупинялися, я почала бити руками по асфальті *всхлип*.
- Записка, та записка вона ще в мене в кімнаті- продовжувала говорити я в голос, зупинивши таксі я їхала вже додому. Через двадцять хвилин, я вже була на порозі будинку. Швидко піднявшись у свою кімнату, я почала перебирати усі речі в шухлядах. Знайшовши записку я її перевернула, шкода що незробила цього раніше.
Записка повністю : " Ми не ті за кого себе видаємо, і ти теж. А пам'ятаєш як ми потрапили в аварію, і ми знаємо що це з тобою зробило! Так чому ти про це нікому, не розповіла? Знаєш я розповім їм ×.×"
Впавши на коліна я почала плакати, я не могла нічого зробити, він псих і зробить це.

Хочу просто плакати, і все.

^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^^
Друзі, я буду викладати глави майже кожен день, вони будуть до 200 слів, а не по 1000 як раніше.