НОРТКЕРР ІІ Життя, що тікає крізь пальці

Глава 2

1

Година добігала четвертої по обіді, в залі нікого не було.

Перевдяглася для тренування, включила музику. Нічого не вибирала, залишила що слухали до мене. Грала, начебто Енігма — значить останніми були дівчата. Хлопці надають перевагу тренуватися під щось голосніше. Втім, у всіх де Керрів привитий хороший смак до музики — у наших дітей буде так само...

Варто радіти. Але у мене погано виходить. Вольгард мав рацію — це виявилося дуже важко.

Його слова в моїй голові крутяться без кінця.

Треба скинути цей тягар. Вилити його кудись. Не дати собі розклеїтись.

Налаштувалася, почала з техніки Тайцзіцюань[1], до якої мене намагається привчити Тео. Близько пів години намагалася знайти внутрішній баланс, робила все як вчили й ... нічого.

А під три чорти!

Видихнула, перемотати руки боксерськими бинтами, одягла жіночі боксерські рукавички й почала щосили молотити грушу, що висіла біля рингу. У хід йшли не тільки руки, а й ноги. Музика, дуже вдало змінилася на щось динамічне. Я не зупинялася хвилин двадцять, але замість того, щоб мені стало легше, ставало тільки гірше. Хотілося кричати, а ще більше ридати.

Нарешті я зупинилася, розуміючи, що емоції рвуться через край. Я вже майже дала їм волю, та раптом помітила, що за мною спостерігають.

І не хтось, а Адам.

"Чудово! — промайнуло в голові. — Вдалий час опинитися наодинці.»

Якщо відверто, наше з ним спілкування, м'яко кажучи, майже припинилося. Ми не часто знаходили, що сказати одне одному. Тобто, це стосується спілкування тет-а-тет, а в колі сім'ї ми поводимося привітно.

Що тут вдієш? Він усіма командує на рівні з Алестером, а мене поки не вшанували честю робити щось важливе. Так, пробувала то одне, то інше. Кручуся біля Тео, якщо це доречно або тренуюся з дівчатами — останнє досить часто. Можна сказати – це основне моє заняття в Норткеррі.

Спершись на одвірок і схрестивши на грудях руки, він чи то захоплювався мною, чи то насміхався.

Треба визнати, я трохи змінилася з того часу, як ми розбіглися. Від затишної домашньої Алекс, яку він колись любив, в мені залишилося мало. Думаю, йому було дуже дивно це бачити.