НОРТКЕРР ІІ Життя, що тікає крізь пальці

Глава 6

1

В моїх вухах завивають дюни, вітер посилюється, щось підкрадається з темряви, з настанням ночі, стало холодно.

Гаряча в день, вночі пустеля нещадна. Смертельна пастка для недосвідченого туриста – саме такого, як я. Я її полонянка, і не тільки я – вона забрала нас обох...

Світе чи вартий ти таких жертв? Що ми рятуємо? Людей? Тих хто нещадно сіє навколо себе смерть і горе? Їх?

Ми прийшли сюди, щоб втримати баланс, відвернути жахливе і неминуче. Небезпеку, про яку вони навіть не здогадуються. Та, певно, у долі свої переконання на цей рахунок, бо вона вирішила інакше.

Чи не знак це від неї? Що це кінець, що ми втручаємося у те, що все одно має статися? Що перешкода – це ми?

Я не та, хто мав би нести цю місію – бо не хочу рятувати світ ціною його життя. Я б ще погодилася віддати своє, але не його... не його...

У безнадії, знов спустилася униз. Моя щока припала до холодного каменю, за яким заживо похована найдорожча для мене людина, людина, яка в сотні разів краща, за усіх, кого він готовий рятувати. За що, за що йому така жахлива смерть? Мої очі червоні й хворі, і здається з них вже течуть не сльози, а мої життєві соки. Мене охоплює невимовний жах, горе мене заполонило, а неможливість щось зробити вбиває.

Точніше я вже зробила все, що могла у цій ситуації. Діяла за інструкцією – так у нас на все є інструкція. Ненавиджу, ненавиджу усе це! Господи, яким безглуздим це все здавалося у цю мить! Що я роблю у цій пустелі? Навіщо я так проживаю це життя? Чому нам не можна жити як усім іншим, у блаженному незнанні? Та хай хоч тричі станеться той армагедон, апокаліпсис чи що там насувається на нас – якщо я про це б не знала, то була б для мене різниця? Я б прожила цей день, це життя щасливо з ним і нашими дітьми – якби не знала... А так...

Пальці саднять і кровоточать, та біль не відчутний, бо він ніщо у порівнянні з тим, що відчуває моє серце...

– Любий..., – шепочу я безсило, – Тео, відгукнися, подай знак, що ти ще тут, зі мною, молю...

2

Наш літак сів в аеропорті Дахла, Західна Сахара і крім двох туристів, ми єдині, хто вибрав цей маршрут. Більшість, в тому числі Бріссіт і Ден, вийшли в Марракеш.

Місто вразило мене чистотою і сучасністю, зовсім не те, що собі уявляєш їдучі сюди.

Дахла – старе місто, засноване іспанськими колоністами в п'ятнадцятому сторіччі. Воєнні конфлікти, які відбувалися в цьому регіоні ще донедавна, зробили цей район не надто популярним серед туристів. Сьогодні місто офіційно знаходиться під управлінням Марокко, а його клімат і унікальне розташування, на довгому півострові, створили хороші умови для серфінгу. Останніми роками любителі цього виду спорту, попри хитку політичну ситуацію, потроху підтягуються, щоб підкорити хвилі Атлантичного океану. Втім, Західна Сахара – держава, якої по факту немає – лише звикає до мирного існування. Роки пішли на те, щоб почистити територію від протипіхотних мін, цей процес триває й понині.