НОРТКЕРР ІІ Життя, що тікає крізь пальці

Глава 7

1

Що за дивина це царство пісків, вчора стояла пекельна жара, вночі було не більше десяти градусів тепла, а зараз мій годинник з вбудованим термометром, показує плюс двадцять за Цельсієм і це було просто чудово. Все ж вересень непоганий час для подібної поїздки.

Під ранок втома мене таки зморила і я на годинку задрімала, притулившись до Тео. Прокинувшись, відчувала себе ще гірше, здається всі мої зусилля витрачені за ніч, тепер дають про себе знати.

Та я трималася, не час розслаблятися.

Випила кілька пігулок знеболювального з аптечки, нашвидкуруч облила знівечені пальці йодом, декілька з них довелося перемотати, бо шкіра вся була здерта до живого, про нігті годі й казати.

Та головне – це Тео. Я починала непокоїтися, оглянула його з ніг до голови і крім невеликої гематоми на голові, певно від падіння, пошкоджень не виявила.

Чому ж він не приходить до тями? Не хотіла думати, що удар був настільки сильним, що травма голови могла б призвести до серйозних наслідків. Крім того невідомо, чи це сталося до чи після.

Судячи з того, як я його знайшла, щойно він витягнув трофей з місця, де він був – ніша у стіні – спрацював якийсь древній механізм і з двох сторін впали широкі кам'яні стіни. Про такі пастки ходили легенди, кажуть їх використовували у древніх пірамідах. Не думала, що таке й справді є. Втім, хіба не час мені звикнути, що усі казочки про надзвичайне, не такі вже й казки?

До речі, самої мапи я не знайшла, точніше нічого схожого на неї, бо якщо чесно, гадки не мала, як та мапа має виглядати.

Вкотре змочила губи Тео, вже не сподіваючись змін і раптом він видав протяжний стогін.

– Господи! – в сотий раз за добу промовила і припала до його губ. Легкий відповідний рух, змусив радісно схлипнути і впасти на його груди з радісним риданням. – Слава Богу!.. Слава Богу! Я вже почала реально непокоїтися...

Він розплющив очі й мені здалося, саме в цю мить світанок настав й у моїй душі. Трохи покліпав, певно звикаючи до світла. Я знов дала йому води. Випив більш жваво, ...і посміхнувся...

Господи, тільки Тео може після такого посміхатися...

– Радий тебе бачити, – хриплувато мовив.