НОРТКЕРР ІІ Життя, що тікає крізь пальці

Глава 3

1

В домі було незвичне пожвавлення. Зазвичай сімейство поводиться тихо, кожен займається своєю справою, намагаючись не створювати зайвого шуму. Тому побачити скупчення де Керрів у холі, звідки всі тримали шлях до великого підземного залу для зібрань, було дуже дивно.

Я звернула на Тео красномовний погляд, питаючи: «Що тут коїться?», — та він, схоже знав не більше за мене.

— Алекс! — кинувшись, як звичайно на мене, вигукнула Анабель. — Ти знов ховалася у тому клятому спортзалі? Нащо воно тобі, ти ніби у спецвійська готуєшся, а не стрес знімаєш.

Я посміхнулася, знов перезирнувшись з Тео.

— Адам сказав, що тепер я ходитиму на вилазки, — мої очі хитро й задоволено блищали.

— Справді?.. Ну, я за тебе рада, — дещо скептично зауважила. Останнім часом вони з Вольгардом не ладнали й вона надавала перевагу удосконалювати свої уміння, читаючи руни й пишучи нові, більш сучасні варіації їх трактування. (Її дратувала зайва поетичність і плутаність старого варіанту.) На її думку — це значно цікавіше, ніж бігати з коханим по лісі й винищувати варпунів. Вона любить пригоди й небезпеку, а ліквідація шкідників брудна робота, та й ніякого ризику... майже. Адже, ніхто не знає коли з'явиться нова небезпека. Ну, майже ніхто, бо якраз Анабель з її даром ясновидиці може і знає більше. Та без потреби вона нічого більше нікому не каже. Уроки вона засвоювала.

Анабель трохи від мене відступила і скориставшись близькістю до дружини, Вольгард злегка її до себе пригорнув і по звичному поцілував у скроню. Вона майже ніяк на цей ласкавий жест не відреагувала, але й не відійшла від нього далеко, схопившись за його пальці.

Насправді вони були у сварці. Та це дивна парочка. Вольгард може бути злий на неї, ображений, чимось невдоволений, вони можуть не розмовляти по декілька днів, але при цьому завжди, коли її бачить, при зустрічі чи прощанні, легенько обіймає і цілує. А вона часто тримається за його руку, якщо він поруч.

Не буду заходити далеко, та щось мені підказує, що вони й кохатися при сварках не перестають. Мовляв: «Негаразди негараздами, а ми все одно хочемо одне одного».

Ми всі разом просувалися по довгому коридору.

— Тут що зібралася вся сім'я? — натовп був, як на тому пікніку, коли чотири роки тому я приїхала сюди вперше. Так, можна підсумувати хронологію мого перебування у Норткеррі. Загальним рахунком, безвилазно я тут провела десь два с половиною роки. Бо вагітність, медовий місяць і ще кілька місяців після розставанням з Адамом мене тут не було. Та тепер, здається, що я тут народилася і жила завжди.