НОРТКЕРР ІІ Життя, що тікає крізь пальці

Глава 5

1

– І так, що ми маємо? – запитав Тео, зайшовши до командного пункту, де зібралися Алестер, Адам та інші.

Адам окинув брата поглядом.

– Ти якось дивно виглядаєш, – дивлячись на невластиве тому радісне збудження, зауважив. Зазвичай Тео більш занурений у себе.

– Справді, – посміхнувся, ніби звично, та все ж занадто широко, – все нормально.

– Як після вчорашнього?

– Ти про що?

– Алекс... як? Впоралася?

Тео знов якось надто весело розплився, втім швидко взяв себе в руки.

– Так, вона впоралась... чудово впоралась, – і знов посміхнувся.

Адам трохи насупився, бо брат поводився дивніше ніж зазвичай.

«І що воно в них, за любов така дивна? – про себе запитував. – Світиться, мов лампочка. Чотири роки минуло... Хіба таке буває?»

– Ходімо до мого кабінету, до нас приєднається ще дехто, треба намітити план, – сказав Алестер, перебивши його думки, – там є список груп. Троє сьогодні вирушили за першим фрагментом. Треба поспішати, бо часу обмаль.

В кабінеті Алестера, на широкому письмовому столі з червоного дерева були розкидані безліч карт, які, при цьому зазираючи у якусь древню книгу, уважно вивчав Грєм.

– Алестер, дивись, – задумливо тицьнув у карту, – сюди і сюди можна послати ще двох. А це місце викликає сумніви, та все ж згідно записів він має бути там. Останній відомий нам фрагмент ось тут.

Той нахилився з цікавістю серйозно вивчаючи поглядом місця, які йому показував брат.

Молодший брат Алестера – Грєм де Керр, хоча й був вже літнього віку, голову мав світлу, де знань більше, ніж у сучасних електронних довідниках.

В кабінеті зібралося людей десять. Адам і Тео теж підступили до стола дивлячись туди ж куди і батько з дядьком.

Вольгард терпляче чекав їх рішень, сівши в широке крісло і граючись невеликим ножиком. Поруч, Гаррі і Уілл, як завжди по-доброму піддівали одне одного, а Ден мовчки підпирав стіну.

Стів сидів недалеко від Грєма теж витягуючи шию з свого місця, щоб можна було щось роздивитися.