20 серпня, 1998 рік
Кожне його слово ,наче тонким лезом різало моє серце. Я ніяк не могла усвідомити що відбувається. Здавалося, що я зараз у страшному сні і за мить хтось обов'язково мене розбудить. Але ні, цього не сталося. Очі Адама все ще з осудом дивились на мене, а він все ще продовжував говорити те, чого я зовсім не хотіла чути.
- Не мовчи! Хіба не ти говорила, що змушена залишити мене? Хіба це не твої слова? Чому ти мовчиш, Анно? - кричить Адам, із кожною фразою підвищуючи свій тон. Я хочу заплющити очі і переміститись у якийсь паралельний всесвіт, де немає усього цього. Шкода, що мені так і ніколи не випаде така нагода і зараз я все ще змушена продовжувати цю розмову.
- Я не розумію тебе. Я зовсім нічого не розумію. - мовлю я у відповідь хлопцю, а він лише простягає мені папірець, який щойно витяг з кишені.
- Ось,глянь. Хіба це не ти попрощалась зі мною? - взявши листа у руки, я розгорнула його та побачила доволі знайомі фрази."Тепло твоїх рук не зрівняється ні з чим. Про тебе можна писати нескінченнодовгі романи, малювати найвишуканіші картини та співати наймилозвучніші пісні. Твій ніжний погляд змушує мене сміятися, навіть, якщо на очах сльози. Ти став моїм принцом...А я стала твоєю принцесою. Твої поцілунки солодші за шоколад, а обійми тепліші за літо... Ти - все, що у мене є. Я кохаю тебе, Адаме,усім серцем кохаю. Ти подарував мені те, чого я так сильно хотіла і про що мріяла - своє кохання. Та і взагалі, ти подарував мені всесвіт. Мій всесвіт - це ти...
Та сьогодні я відпускаю тебе, коханий. Відпускаю назавжди...Але в моєму серці ти будеш жити вічно. Я обіцяю тобі, що ніколи нікого не кохатиму так сильно, як кохала тебе. Я завжди берегтиму твої листи , як щось найцінніше та сокровенне. Як би важко мені зараз не було, але я змушена це зробити. Ти назавжди будеш моїм, я завжди пам'ятатиму твій запах...Завжди носитиму той маленький кулон і згадуватиму тебе. Ти - найкраще, що траплялося зі мною в житті і я сподіваюся, що ми ще колись зустрінемося. Я стоятиму у своїй улюбленій жовтій сукні з ромашками у руках. Десь там, посеред того поля, у якому ти мене малював. Ти прийдеш і знову мене поцілуєш. І зробиш це так, неначе вперше. Я чекатиму цього дня,Адаме. Рахуватиму години до зустрічі з тобою.
Пам'ятай, що я кохаю тебе усім серцем, Містере Вілсон. І кохатиму тебе до останнього свого подиху...
Твоя назавжди, Анна Грейс"
ВИ ЧИТАЄТЕ
Твоя. Назавжди.
Chick-LitВін змінився до невпізнанності.. Його руки уже не ті. Вони стали холодними, не такими ніжними. Від нього пахне не його улюбленим парфумом,а цигарками та дорогим віскі. Прокурений хрипкий голос та зовсім інша зачіска. Вона йому дуже личить,підкреслює...