Подорож Світла

Глава 8. Зустріч біля річки

Я йшла. На пам'ять вже знала, де той клятий підземний перехід. Душа наче примирилася з усім, що може трапитися. Страх був та він відійшов кудись на другий план.

Наосліп ногою знайшла край першої сходинки й зробила крок. Я опинилася в абсолютній темряві. Кожен м'яз напружився. Сприйняття загострилися на максимум. Крок, крок та ще один. У темряві чула як калатає моє серце і як шарудять рукава лляної сукні.

Під останньою сходинкою нагнулася й навпомацки руками відшукала карету. Все, є! Зробила глибокий вдих й рушила на зустріч своїм страхам. Далі я йшла без орієнтації, намагаючись ногами й руками попередити майбутні перешкоди. Іноді моєї шкіри торкалось щось ледь вловиме. Воно було ніжне й хиже одночасно. Як риба у воді, яка може виявитися величезною акулою або крихітним мальком. Йшла далі, намагаючись не звертати уваги.

І ось, нарешті, перша сходинка торкнулася мого великого пальця ноги. Я не бігла й не поспішала радіти. Просто обережно підіймалася крок за кроком, залишаючи десь позаду пліснеподібну жахливу тінь.

З останньою сходинкою у світ прийшло світло. Я мружила очі й намагалася роздивитися навколо. Переді мною виблискувала грайливими хвилями велика річка.

У невеликого красивого темного дерев'яного човника стояв Рон з веслом й широко мені посміхався. Не важко було здогадатися, що він був дуже радий мене нарешті знов побачити.

— Довга вийшла дорога, чи не так? Я вже тебе тут зачекався.

Я озирнулася навколо та жодних інших людей не побачила. Тільки нескінченно довгу смугу пляжу. Невже я сама? Наче почувши мої думки до моїх ніг підбігла задоволена Піка. Вдячно погладила кішку. Без неї б я не наважилася йти далі.

Підійшла ближче до річки. Саме такою я її собі й уявляла: світлою грайливою та трохи сумною. Піка застрибнула до човна й почала мружити на мене свої жовті очі.

— Ну що, попливли? — Рон також переступив через борт й озирнувся на мене.

— Роне, мені ще рано... Це ж твоє скорочене ім'я, правда? Насправді тебе звуть Харон*?

Чоловік у довгій рясі зі здивуванням підняв свої сіро-сині красиві очі.

— Молодець, здогадалася. Ну дивися, твоє діло. Наступного разу не поспішай так до мене. Ще обов'язково побачимося! Ти ж знаєш, на мене вже чекає черга.

Харон легко відштовхнувся від берега великим довгим веслом.

— Піка, як же ти? Повернися! — крикнула до кішки я.

Піка не ворухнулася, споглядаючи за мною з човна.

— Вона відпрацювала психопомпом* і тепер їй час відправлятися зі мною, — пояснив Рон.

Я стояла на березі, спостерігаючи, як човен відпливає все далі, поступово занурюючись в розмитий туман.

— До побачення, — тільки й змогла тихо прошепотіти я.

Велике Світло увірвалося й обступило мене з усіх боків. Я наповнилася ним по самі вінця й розчинилася у його теплих променях. Все стало таким, як має бути.

------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------------

*Харон — у давньогрецькій міфології перевізник померлих у царство Аїда. Атрибути: весло, молот для добивання жертви та срібна монета обол — плата за перевезення через Стікс.

*Психопомп — істота, дух, янгол або божество в багатьох релігіях, в обов'язки якого входить супровід душ померлих із Землі в загробне життя.