Побачивши, що всі спроби вилікувати великого візира від пияцтва зайшли у глухий кут, і що навіть цілитель Каміл ібн Тайфаші тут нічим зарадити не може, Вані-ефенді надумав підійти до цієї делікатної справи з іншого боку. Якщо Фазил Ахмед-паша, попри всі заборони на торгівлю таким крамом, легко знаходить у Стамбулі вино, чи не запросити його в таке місце, де роздобути заборонений трунок буде значно важче?
Таким місцем Мехмед ібн Бістан вважав літню резиденцію султана в Едірне, де повним ходом ішли приготування до величних святкувань, які Мухаммед IV пообіцяв своїм підданим. Духівнику великого візира та пораднику самого падишаха подобався двірець посеред лісу, який своїми розмахами нічим не поступався палацу в Стамбулі, але місцем розташування вирізнявся од Топкапи. Падишах Мурат ІІ, запам'ятавши пораду сивобородого старця, котрий йому наснився, вибрав гарнемісце посеред лісу, продумав, що й де має тут бути, але в життя його задум утілив уже Мехмед І.
Навідавши Мухаммеда IV у його улюблених мисливських угіддях уперше, Вані-ефенді був вражений красою Сафайю Джедід і Аміра. Сімдесят дві споруди, доповнюючи одна одну, творили вишуканий архітектурний ансамбль і стверджували велич Найвищої Османської держави. А головне – в його околицях важко було роздобути бодай пляшку вина – це тобі не розбещений Стамбул, де навіть страх перед карою смерті не випалював у торговців бажання заробити.
Хитрощами та умовляннями Вані-ефенді виманив великого візира зі Стамбула, обіцяючи йому перепочинок та приємні дні. Проповідник навіть вигадав маршрут, яким збирався водити свого молодшого приятеля й учня, аби той більше рухався та більше часу проводив на свіжому повітрі.
Однак із першого дня щось пішло не так. По-перше, Мехмед ібн Бістан не одразу впізнав представника славетного роду Кепрюлю – так змінився на лиці великий візир. По-друге, очільник Дивану був не в захваті від намірів Вані-ефенді вештатися стародавнім містом. Відтак Ахмед-паша, який добре знав історію колишнього Адріанополя, завойованого османами й перейменованого в Едірне, відверто нудився у товаристві свого духівника. Як друга особа в Найвищій Османській державі, він не вперше навідався до літньої резиденції султана. Тому, на відміну від духівника, великого візира не захоплювали ні краса палацу падишаха, ні криті ринки, де продавалося все на світі, окрім вина та оцту, ні найбільша на всю імперію мечеть Селіма, побудована самим Сінаном. Облизуючи пересохлі вуста та відчуваючи неймовірну спрагу, тримаючи ліву руку на правому підребер'ї (так менше боліло в животі), він хотів якнайшвидше дістатися до своєї опочивальні, яку йому відвели в резиденції султана, й відкоркувати пляшку вина. Червоного чи білого – без різниці. Будь-яке тамувало той вогонь, що палахкотів у його нутрі.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Куди стелиться доріжка? За золотим конем
Ficção Histórica«За золотим конем» - це закінчення пригод, які розпочалися у першій частині «Куди стелиться доріжка?», мали свій розвиток у "Битим шляхом" і доходять до свого логічного кінця. З цього твору Ви дізнаєтеся, як склалися долі Хасана, Настуні, Мар'яни та...