Куди стелиться доріжка? За золотим конем

Частина 20

Свирид Приймаченко, якого полонянки поміж себе продовжували називати Петрусем, був небожем Григорія Калити, одного з тих запорожців, які не покинули Петра Суховія після поразки під Ольховцем. Був то чоловік амбітний і не без кебити в голові. У Коші пройшов шлях від джури до курінного отамана Білоцерківського куреня. Двічі змагався за булаву кошового, але обидва рази вибір братчиків був не на його користь. Першого разу дужчим виявився табір Сашка Туровця, за другим разом запорожці обкидали болотом та снігом Івана Сірка. Друга спроба стати кошовим отаманом боляче відгукнулася Григорію – не тільки не став батьком для всіх запорожців, але й провід над куренем утратив.

Потамувавши гнів та образу, Калита затаїв злість на Сірка та чекав слушного часу.

Його шлях до влади розпочався після того, як Суховій повернувся з Криму найщирішим приятелем Аділь-Гірея. Молодий писар ще так мало тямив в отаманстві, тож Григорій підставив Петрові своє плече. Новопроголошений гетьман натомість призначив Калиту генеральним осавулом у своєму війську. Разом вони наробили чимало галасу по обидва боки Дніпра, і в їхніх прагненнях попервах не було нічого особистого – обидва прагнули вирвати Вкраїну з рук московського царя та відбитися від зазіхань ляхів. Та не підтримали цих щирих намірів ні братчики у Коші, ні реєстрові козаки. Але якщо з козаками ще можна було якось домовитися, то Сірко остаточно поховав прагнення Суховія пізнати слави батька Хмеля.

Коли гетьман усія України його ханської милості перебрався до Бахчимарая і став Ашпат-мурзою, Калита не покинув його, ще й небожа із собою прихопив. Ніколи не піддавшись спокусі завести сім'ю, Григорій усім серцем прихилився до сина сестри, який на його очах із цибатого хлопчини виріс у ставного парубка. До Свирида дядько ставився, як до рідної дитини.

На відміну від Федора Голопуза, який потурначився у Криму і дбав виключно про себе, Григорій зберіг хрестика на шиї, хоч і був найщирішим приятелем Суховія. В господі Ашпат-мурзи він опікувався охороною опального гетьмана й не розмінювався на такі дрібниці, як викрадення одалісок з дому кизляр-аги та подальшою їхньою опікою. На підхваті в Калити завжди були ті запорожці, які не зрадили Суховію, та небіж.

Саме Григорію звіряв свої думки та прагнення Ашпат-мурза, визнаючи в ньому чоловіка кмітливого та з гострим розумом. Це Калита порадив свого часу писарю Війська Запорізького-низового так показати себе перед Аділь-Гіреєм, щоб той дав йому титул гетьмана всія України ханської милості та печатку.