Pov: Ґабрієль
Наталі: Ґабрієлю. Постій. Твій син так само, як і ти сумує за матір'ю. Але він ще дитина. Відпусти його на трошки. Нехай він погуляє.
Ґабрієль: Я не можу.
Наталі: Але чому?
Ґабрієль: Я боюся, що його загублю, як і свою любиму.
Ґабрієль аж крикнув до Наталі.
Ґабрієль: Я боюся, що я залишуся самим і нікого не буде поряд. А Адріан - це все, що у мене залишилося від неї. Нехочу допустити того, що допустив з нею.
Ґабрієль важко вздихнув і повів сумними очами.
Наталі: Я тебе розумію.
Вона підійшла до нього і обняла.
Наталі: Я завжди буду поруч, щоб не сталося.
Взявши його за руку вона ніжно поцілувала в щочку Ґабрієля.
Наталі: А тепер відпусти сина погуляти. А Горила (його охоронець і нянька) піде і буде за ним стежити.
Я тобі обіцяю, все буде добре.
У Ґабрієля з очей потекли сльози радості. Він сильно обняв Наталі і протерши сльози пішов у вітальну. Я дякую, що у мене є Наталі. Вона завжди підтримає.
Ґабрієль: Сину… Сину…
Ніхто не відповідав. Я вже побоявся, що він утік. Провірив усі вікна, обнишпорив усі двері, але усе чисто.
Ґабрієль: Наталі, ти не бачила Адріана?
Запитав я стривожено у Наталі, що голос аж дрежав.
Наталі: Так, він піднявся до себе у кімнату. І просив передати вам, щоб ви смачно пообідали.
Ґабрієль: Так, добре. Я іду до нього, утішу його.
Піднімався я по сходам, а здавалося по горі. Ніколи я не думав, що виховувати сина буде так важко. А Наталі, вона стала йому як друга мама. Деколи замічаю, що він їй більше відкривається і довіряє чим мені.
Ґабрієль: Сину… Сину… ти тут?
Адріан: Так батьку. Ти щось хотів? Ой вибач, я ще не приготувався, щоб грати на піаніно. Я думав ти прийдеш пізніше.
Ґабрієль: Я прийшов з іншою новиною.
І я побачив, мій син утирає сльози. Я не думав, що мої переживання до безпеки мого сина призведуть до сліз. Тому я проігнорував. Нехай самий справляється зі своїми проблемами.
Ґабрієль: Сину. Ти ж хотів піти прогулятися. Так?
Адріан: Ну… так.
Ґабрієль: Я тут подумав і вирішив. Я тебе пускаю прогулятися містом і купити круасан. Але є одна умова. Ти підеш з Горилою. Він буде за тобою слідкувати.
Адріан: Дякую!
Я бачив, як у нього очі аж засвітилися від щастя. Вперше бачу його таким щасливим.У мене самого усмішка появилася. Але я стараюся скривати свої емоції і бути завжди серйозним. Адріан підбіг до батька і сильно обняв його. Він виглядав, як мале дитя, що стрибає з сторони в сторону.
ВИ ЧИТАЄТЕ
Веселі дні🤞
FanfictionВсі почуття Марінет до Адріана тепер знає і він🥰. А Леді Баг і Супер Кіт уже не тільки команда, у них щось більше.🐞Фанфік про Леді Баг і Супер Кота🐞. Всі події відбуваються після 4 сезону 13 серії.🇨🇵 Раджу переглянути мультсеріал. Вам буде легш...
