Веселі дні🤞

Глава 20. Останні хвилини неворотя.

Глава буде довгою, тому приготуйте щось смачненького і приємного читання👉👈☺️

Pov: Автор
Балакуха: Ха-ха-ха! Нові однокласники! Які ж ви всі залежні від своїх телефонів. Без них ні на крок не можете відійти. Але нічого! Я вам в цьому питанні допоможу!
Почалася сильна стрілянина. Куди не глянь, літали постріли, а кімнату заполонили крики людей. Адріан міцно зловив руку Марінет і вони подалися в кінець класу, де перевернувши стіл, заховалися. До себе вони прийняли ще Ніно і Алю, які чудом залишила неушкоджені. Але були і нещасливички, які не встигли заховатися. В них поцілили і вони почали без перестану балакати все про все. І деколи могли сказати те, що ніколи в житті ніхто б не насмілився сказати. Свої потаємні думки і таємниці могли розкритися. І їх ніхто не міг зупинити.
Роза: Стій! Зупинись!
Роза змогла привернути на себе увагу Балакухи.
Роза: Це не ти, Саманто, чуєш!? Ти не така!
Балакуха не хотіла нічого чути окрім розмов тих нащасливчиків, але через те, що вона її сестра, вона ще знайшла десь у глибині своєї душі трішки совісті не кривдити її, і просто не звертала на неї уваги. Відвернулася від неї, немов її не знає.
Балакуха: А ти, Хлоя, замовкнеш назавжди! Твої слова настільки бридкі, що навіть в болоті їм не місце!
Хлоя: Що ти сказала?!
У Хлою, яка стояла просто посеред класу, полетів постріл. Хлоя не могла і второпати, що і про що вона взагалі розповідала. І не давши Хлої часу на роздуми і на подальші кроки дій, Хлоя стояла як вкопана, чекала своєї неминучої покари. Але за пару мілісекунд, Хлоя чомусь опинилася на підлозі. Ціла і неушкоджена, а біля неї стояла Роза, яка і є її рятівницею.
Хлоя: Боже! Ти мене врятувала! Ніколи не думала, що скажу це, але дякую...
Відповідь на її слова була лишень мовчанка.
Хлоя: Еей... Кому я це взагалі говорю.
І тепер до всіх дійшло... Пострілом-мовчання поцілили саме в неї...
Балакуха: Ні! Ні! Ні!
Вона прилетіла до Рози і взяла її за руку.
Балакуха: Навіщо ти її захистила? Ну... Навіщо?! Я хотіла її покарати за скоєне... Я обіцяла собі, що не скривджу тебе, але...
Міцні обійми. Сльози. Все це відбулося дуже швидко.
Балакуха: Може, якось я зможу повернути все назад. Може якось можна скасувати постріл!
Супер злодійка сробувала щось змінити. Натискала на всі кнопки свого пістолету, перевертала його зі сторони в сторону, але все марно.
Балакуха: Розо, ти наймиліша дівчина у світі. Твоя усмішка заворожує до глибини душі, а твій сміх - це щось. Ти така гарна і добра, а твою мову можна було слухати безперестанку. Але зараз, через мене, ти не можеш цього робити. Я прошу вибачення. А за Хлою непереживай, сестричко, я відомістю їй за все.
На ці всі обійми і погрози у свою сторону, Хлоя ніяк не відреагувала. Вона і забула, що в цьому всьому є доля її провини.
Балакуха: Ти!
На Хлою тицяла пальцем Балакуха.
Балакуха: Зараз ти у мене пошкодуєш!
Залишивши Розу, вона зірвалася з місця. Побачивши це, Хлоя також не відставала і почала бігти з усієї сили.
Вони вийшли з класу і зникли. Ані сліду за собою не залишили.
Марінет і Адріан трималися за руки. Ніно і Аля тримтіли зі страху, а клас все ще був заполонений невгамовним гаміром решти однокласників.
Марінет трогала свої сережки і заспокоювала квамі у сумочці, а Адріан все дивився на своє колечко.
Адріан: Мені терміново потрібно у туалет...
Марінет: О так! Я також хочу в туалет!
Це було так раптово, що Аля і Ніно засміялися.
Ніно: Що, просто зараз?
Марінет і Адріан: Угу...
Аля: Ну ви даєте. Навіть буде кінець світу ви так само будете? Чи може ви так просто сильно злякалися?
Марінет з Адріаном засоромилися, але інших відмазок в голову не приходило.
Адріан: Нуу, ми підемо.
Марінет: Так.
Блондин взяв Марі за руку і вивів з безпечного місця у невідомість. Балакухи давно не було видно на горизонті. Весь клас був і далі заповнений галасом однокласників.
Аля: Стоп!
Аля наздогнала їх і схопила іншу руку Марі, не давала їм далі піти.
Аля: Ми з вами. Ми ж не лишимо друзів самих, так, Ніно?
Але Ніно нічого не відповів на це, лиш ще сильніше зібравшись у клубочок сів біля краю стола і тремтів.
Марінет: Вибач, але нам справді треба піти... лишень у двох.
Аля: Хм... У двох... Блін, ти так мені і не розповіла, як ви взагалі стали парою! Як мені не хочеться тебе відпускати!
Марінет: Вибач.
Адріан: Дівчата, зараз немає часу на балачки, ходімо Міледі.
Марінет: Ну все ми пішли.
Адріан і Марі пішли від них геть. Пройшовши крізь галас вони дійшли до дверей, відчинили і вийшли на коридор.
Аля: Міледі? Дивно... Ніколи ще від Адріана такого не чула, щоб так називав Марінет...
Ось наші "голуб'ята" уже ідуть по коридору школи. Було чути і видно, що "шуміхи" по школі Балакуха сильної навела. Майже кожен другий розмовляв без перестану про все, що думає. Але до них підійшла Хлоя. На відміну від інших від неї і звуку не було чути. Її похилена голова була у повному відчаї. Сумна вона була...
Адріан: Хлоя, у тебе поцілили?!
Коли Хлоя побачила їх, аж підскочила і почала щось махати руками і мугикати собі під ніс. Але розібратися, що вона хотіла з них, було неможливо.
Марінет: Хлоя, вибач. Ми тебе не розуміємо.
На це блондинка зреагувала дуже погано. Вона почала стрибати на місці і щось ніби то лаятись, то кричати сама до себе. Штовхнула Марінет, через що та впала. І схопила руку Адріана і почала тертися коло нього.
Адріан: Хлоя, відстань!
Хлопець відштовхнув ту дівчину і допоміг підвестися Марі.
Адріан: Так тобі і треба! Вічно ти вплутуєш нас у якісь проблеми, через які потім нам треба виплутуватись!!
Адріан був дуже злим. Сьогоднішні події дуже сильно його злили з кожною секундою. Напевно він запланував провести час з Марінет після школи, але його плани, як завжди, обірвалися.
Адріан: Все! Залиш нас в спокої!
Він штовхнув ту і та впала. Хлоя дивилася на нього такими щенячими очами і подумки говорила собі *Це не він. Він не може бути таким. Він ж мій... друг...*. Після цих думок Хлоя невитримала і заплакала. Тихо заплакала. Пара цього навіть не побачила, бо вже давно пішла від неї.
Марінет: Адріан, ти надто жорстоко з нею.
Він нічого не відповів.
Марінет: Вона ж твоя подруга.
Мовчанка.
Марінет: Чому ти так з нею?...
Адріан: Ну все, досить про це! Від початку нашої дружби я не переносив її, але зараз я відчуваю, що не можу такого відношення до себе терпіти.
Пару секунд пробігала між ними мовчанка. Ніхто не міг наважитися на слова. Але мовчанку перервали.
Адріан: Вибач. Я перегнув палку. Я й справді був надто жорстокий з нею.
Марінет: Зараз уже нічого не змінити. Зараз треба думати як не попасти на очі Балакухи.
Адріан: Ага. Нам треба остерігатися її пострілів. Якщо вона у когось з нас попаде...
Марінет: ...Наші таємниці розкриються...
Адріан: Так. Тому ми повинні бути дуже обережними.
Але тут звідки не візьмись появилася вона... З розовими, закрученими, двома хвостиками, зі середнім зростом Балакуха.
Балакуха: Ага! Ось ви де! Знайшла, знайшла, а я вас знайшла!
Вона це говорила їм, як якась маленька дитина. Це її дуже веселило.
Пара недовго думала, тому швидко спустилися сходами, до спортивного майданчику і шукали укриття. Але поле не мало нічого, жодного захисту чи безпечного місця.
Балакуха: Ха-ха-ха! Жалюгідні мої однокласники. Зараз, ви мені все розкажете, що ховаєте всередині себе!
Її сміх був дуже дивним. Мучання і дратування нас її... веселило? Чому б вона зразу не вистрелила, без усього цього цирку?
Адріан: Побігли на двір! Там більше шанців втікти!
Марінет: Угу.
Адріан міцно схопив її за руку і потягнув за собою. Марінет покірно слухалася його і дивувалася його спокійністю. Його рука стискала її все сильніше і сильніше, боячись відпустити і загубити. А ще більший ніколи не знайти...
Ось вони уже на дворі. Сонце сліпило їм очі, не даючи нормально навіть одне одного розгледіти, не то що щось навкруги. Заду них почувся сильний гуркіт цеглин. Балакуха не зважаючи на стіну пробила її прям своєю головою. Та потріскалася і розпалася на великі і маленькі шматочки, які падали прямісінько на коханців.
Балакуха: Ха-ха-ха!
Адріан: Марінет, нііі!
Уламки все ближче і ближче, порох з них припав повністю їхні голови, що вони стали зовсім білими. Ще трошки і ніхто не знатиме, чи виживуть наші супер герої, чи ні. Але в останній момент, Адріан штовхнув Марі від каменів в іншу сторону, сам упавши під камені і пошкодивши ногу.
Марінет: Адріан, нііі! Що ти зробив?
Адріанова нога стала геть синьою. Вся покрилася синяками і подряпинами. Кров лилася, немов з відра.
Адріан: Що я роблю?,- кашляючи з останніх сил промовляв той,- Я рятую свою любов...
Марі щічки червоніли, від зворушливих слів пораненого. Вона була дуже рада, що Адріан її хлопець. Вона ще декілька секунд на нього дивилася не наважуючись, що небуть зробити, немов її ноги приклеїли до землі, а відклеїти їх нікому.
Балакуха: Ха-ха-ха! Який же ти жалюгідний хлопчиську. Якби не ти, я б дальше спілкувалася з Марінет, і можливо ми б могли стати подругами. Але ти її забрав! І я навіть не знаю твого імені. Але тепер, я дізнаюся про тебе все, що може і твої батьки, і рідні, і взагалі ніхто про це не знає!
До Адріана підлітала Балакуха.
Адріан: Тікай!
Марінет: Ні, я не можу...
Адріана: Тікай, доки не пізно!
Марінет: Але я не можу тебе залишити одного. Ще й з нею.
Адріан: Будь ласка, тікай... Врятуєш Париж, врятуєш і мене...
Марінет: Не можу. Я повинна захистити свою любов.
Останні слова Марінет були дуже серйозними. У голові було мільйон планів, але що небуть розібрати і зрозуміти, було важко. Думки переплутались, плани зникли. Через ці лічені секунди, все ж таки, Балакуха встигла зробити те, що хотіла. Вона вистрілила у Адріана. Марінет спробувала завадити цьому, але було марно. Надто довго вона думала...
Марінет: Адріан?...
До Адріан підбігла налякана дівчина і дивилася на його змучине пригодами лице.
Марінет: Адріан?...
Марі була дуже схвильованою і картала себе, що нічого не змогла вдіяти. Тепер в нього поцілили і від нього можна очікувати все, що завгодно. Але тут Адріан підняв своє лице покрита синяками.
Адріан: Марінет? Чому ти ще тут, тобі потрібно тікати.
Марінет: Що, ти говориш?!
Адріан: Так. А що? ОБЕРЕЖНО!
Ззаді них пролунали постріли. Марінет, яка стояла прямо перед Адріаном не зреагувала. Її думки зовсім заплуталися. Вона тремтіла і не знала, що робити. Але постріли невблаганно летіли прямісінько в неї. Адріан невстиг хоч щось зробити.
Аля: Марінет!
Але звідки не візьмись появилася Аля. Вона врятувала Марінет штовхнувши її. Синьо-волосса впала на каміння і поранила руки і коліно, великим щастям, була вдруге врятована. Але знову біда. Ще одна людина постраждала через необережність закоханої. У Алю поцілили...
Марінет: Аля...
Марі підвелася з купи каміння, стрісла зі свого одягу уламки і підбігла до Алі. Коли вона рятувала свою подругу, то зачепилася через дурнуватий камінь, зашпоталася і впала саме на найгостріше каміння. Живіт її був повністю в крові, через що вона втратила свідомість.
Марінет: Аля, ти мене чуєш?
Все марно. Вона не відповідала. Не витримавши, Марі дала волю своїм сльозам. Її найкраща подруга більше не говорить і не зрозуміло коли заговорить, та ще й сильно поранена, а Адріан, йому також не мало дісталося. Його нога ще довго буде пораненою і ніхто не знає, чи не зламав її він. А як вона справиться без нього і його Котоклізму...
Марінет: Боже, що я накоїла! Через мене постраждали мої друзі(
Сльози не можливо було зупинити. А Балакуха навіть не переривала це все.
Ніно: Аля!
До дівчат підбіг наляканий до смерті Ніно. Він був блідий і трусився.
Ніно: Аля, Боже! Що сталося?
Він це ж саме питався у Марі, але вона ще більше почалася заливатися сльозами.
Ніно підійшов ближче до Алі і взяв її за руку. Потрогав пульс - присутній.
Ніно: Треба хутчіше викликати швидку допомогу! Ти відколи тут стоїш?
Марінет: Давно уже...
Ніно: А чому тоді не набрала у швидку!
Марінет: Не знаю.
Ніно: О Боже! А що сталося з Адріаном!
Він помітив виснаженого Адріана. Він лежав не рухаючись.
Ніно: Я не розумію, що тут взагалі відбулося?!
Марінет: Вибач, це все через мене, через мою неуважність постраждали вони...
Ніно: Так, через тебе це все тут сталося! Якби ти не пішла тоді зі схованки... Але ні! Та ще й за вами пішла і Аля. Сказала: "Я за ними прослідкую, вони такі милі". І ось. Результат цього всього.
Марінет просто слухала усі обвинувачення у свою сторону і нічого не ставала навіть перечити. Це все була чиста правда про неї. Вона все одно і так не змогла б врятувати своїх друзів.
Ніно: Вона тебе захистила, а ти?! Ти навіть у швидку не змогла подзвонити.
Хлопець був у повному гніві. Він сказав усе, що думав. І тут було надто багато зайвого, що Марінет повністю убило.
Ніно: Я дзвоню у швидку!
Балакуха: Ей! Стоп! Стоп! Стоп! Я не дозволю тобі перервати веселуху!
Балакуха у моменті вистрілила у Ніно. Він не встиг навіть зреагувати, але його телефон уже дзвонив до швидкої.
Швидка Допомога: Алло. Це служба Швидкої допомоги. Що сталося?
Але Ніно почав щось дурне теревенити у слухавку, а у злодійки живіт лопав зі сміху. І Марінет спробувала використати цей момент і заховатися десь. Злодійка навіть не звертала на неї уваги. Їй стало нудно з нею, але ось.
Адріана: Марінет, перетворися там за камінням!
Балакуха: Що?
Марінет: Що?
Бражник: Що?
Адріан: Перетворися у Леді Баг там за камінням. Там ніхто тебе і не помітить.
Цього моменту Марінет боялася найбільше. Вона заклякла на місці, побіліла і почервоніла в один момент і не знала що далі робити. "Чому Балакуха не вистрілила у Адріана, щоб він мовчав" - думала Марі.
Бражник: Марінет Дюпен-Чен - це і є Леді Баг? Ха-ха-ха. Нарешті!
Марінет це все чула і не знала, що робити. Її трусило зі страху, а Адріан усвідомлював, що накоїв. І вороття з цього важко хто знайде.
Бражник: Нарешті я дізнався її особистість. Але секундочку... Звідки цей секрет міг знати Адріан?
Бражник перестав говорити. Тепер Марінет остаточно знала, що це кінець.
Аля: Марінет, ти Леді Баг?
У Ніна всередині щось ніби дьохнуло. Почувши голос своєї дівчини він не роздумуючи побіг до неї. Кашель не давав їй і слова нормального вимовити.
Аля: Мене дуже болить живіт. -кашляючи казала ранена- Що зі мною сталося?
Ніно: Через Марінет ти впала на каміння і прорізала собі живіт до крові, але непереживай. Усе буде добре. Я тепер з тобою. Зараз подзвонимо у швидку.
Марінет також хотіла допомогти подрузі, але лишень підійшовши до них Ніно її відштовхнув і та впала на землю.
Марінет: Ай боляче? Навіщо ти це зробив?! Я хочу вам допомогти? Вона ж також моя подруга!
Ніно: Відійди від нас! З тебе досить уже допомогти. Надопомогалася вже нам за сьогодні. То там у класі пішла кудись, то потім на вулиці, то знову хочеш щось наробити!
Ніно і не звертав уваги, що така таємниця Марінет випливла на поверхню. Тепер перед його очима стояла лишень облита кров'ю Аля.
Бражник: Адріан - це Супер Кіт?
Балакуха від подій також була не мало шокована, як і сама наша головна героїня.
Балакуха: Бражнику, що мені робити? Марінет тікає.
А й справді, Марінет наважилася під час мовчанки чкурнути за завали, але невстигла.
Бражник: Як що робити? Хапати її.
Балакуха: А що з тим блондином?
Бражник: Його не чіпай. Я з ним сам справлюся. Тим паче він ще й поранений, нікуди не дінеться.
Балакуха точним напрямком летіла до Марінет. Та вже майже всередині будівлі, але її виштовхує розлючений натовп людей зі школи. І натовпі синьоока губиться і не розуміє, що взагалі тут коїться. Але за мить вона помітила, що стоїть вже по центрі подвір'я школи. Незрозуміло, як її могли доштовхати аж сюди.
Навколо неї галас і шум. Всі кричать, метушаться, на Марі тицяють пальцями.
???: Дивіться. Марінет Дюпен-Чен, яка вона нікчемна. Звичайна дитина пекаря, нічого більшого, а хоче бути дизайнеркою.
???: Та ще й не просто дизайнеркою, а дизайнеркою одягу! Ха-ха-ха!
???: Та їй лишень місце на кухні і то, зі своєю незграбністю хіба що підлогу буде лишень мити у кухні. Ха-ха-ха!
???: А ще й сохне по тому Адріанчику.
???: Взагалі о я його люблю. І він ніколи в житті не подивиться на таку шмаркачку, як вона.
Адріан: Марінет, не слухай їх. Вони мелють якусь дурню. Це не правда!
Всі ці люди, які у очах Марінет розпливалися і не були ні на кого не схожі, немов крутилися навколо неї. Вона не розуміла що стається з нею. У неї почала крутитися голова, чи то світ почав крутитися, а може то люди взялися за руки і почали крутитися, незрозуміло. В очах темніло.