Веселі дні🤞

Глава 13. Незрозумілі почуття.

Pov: Автор
Почався новий день - це була неділя... У пекарні Дюпен-Чен, як завжди, народу було дуже багато. Скрізь шумлять, гальсують, черга аж до дверей.
В кімнаті Марінет.
В кімнаті було світло, вікна відчинені і по кімнаті віяв легенький вітерець. Марінет лежала на ліжку і про щось думала.
Думки Марінет: Цього дня я чекала дуже довго, але через вчорашній день не хочу ні чути, ні бачити Адріана. А тут нічого не вдієш... Він на ньому буде і це 100 відсотків, та ще й в перших рядах де і я... Я незнаю, що мені робити.
Тіккі: Я бачу ти знову думаєш про Адріана?
Марінет: Навіть не згадуй його мені!
Крикнула на увазі її хранителька.
Марінет: Його їм'я я навіть чути не хочу!
Тіккі: Я тебе розумію... Вчора був не вдалий день, але це не привід думати лишень про це.
Марінет уважно слухала її і дивилася своїми стомленими очами в стіну.
Тіккі: Може б ти пішла прогулятися? Цей концерт аж вечором.
Марінет: Ну... Можна піти погуляти з Алею. Тай про це лишень вона знає. Подзвоню, запитаю, що вона там робить.

**********Телефонна розмова********
-Алло, привіт.
-Привіт.
-Що ти робиш?
-Я дома. Сиджу зі своїми сестричками. А ти що робиш?
-Я нудьгую... Пішли погуляємо у парку.
-Незнаю чи мене мама відпустить. Та ще й я маю за сестрами дивитися.
-Ну тоді спитай мами чи можна. Можеш і дівчаток з собою взяти.
-Ну незнаю... тоді зачекай, я спитаю, напишу тобі в повідомлення.
-Добре, бувай...
-Бувай...
*************************************

Марінет почала збиратися. Розчисалася, зав'язала свої улюблені хвостики і тут на її телефон прийшло повідомлення. Це від Алі.

*************Повідомлення***********
Аля: Мене мама пустила погуляти.
Марінет: Добре. А сестричок береш?
Аля: Так, вони ідуть зі мною.
Марінет: Добре...
Аля: Не дуже добре. Вони мені набридли вже. Я хотіла погуляти одна з тобою...
Марінет: Нічого. Я тобі допоможу з ними. Ми підемо в парк і посидимо на лавочці. Тай поговоримо самі про наше...
Аля: Ну добре вмовила...
Марінет: Ну тоді ти збирайся, а я вийду за вами.
Аля: Добре. До зустрічі...
Марінет: Па-па...
***************************************

Марінет спустилася в пекарню. Привіталася з батьками і поцілувавши їх спитала:
Марінет: Мамо, тату можна мені погуляти з подружкою?
Батьки: Так, звісно. Але не довго. Ти ж не забула за свій концерт?
Марінет: Ні, не забула, добре...
Вона після їхніх слів про концерт різко почала сумувати. Але ніхто цього і не помітив.
Батьки: Добре. Візьми з собою круасанчики. Пригостиш її.
Взяла ті круасани, вийшла на вулицю і вирушила до будинку Алі. Погода на дворі була просто ідеальна для прогулянок. На небі ні однієї хмаринки, дощ якраз не планувався... Через деякий час перед дівчиною стояв уже будинок подруги. Підійшовши вона до нього, до неї уже вийшла сама жителька цього будинку. Аля стояла з двома маленькими дівчатками. Вона нагадувала няньку. Але Марінет розуміла, що сама багато часу доглядає за маленькою Манон, тому просто щиро засміялася.
Марінет: Привіт! Ви такі смішні.
Марінет помітила як неакуратно Аля зробила дівчаткам хвостики і не повністю вдягну курточку одній.
Марінет: Навіщо так спішити. Я б почекала...
Аля: Ой і не кажи... Після того, як я сказала їм, що ми ідемо гуляти вони немов ненормальні почали бігати по всій кімнаті і стрибали на ліжках. Навіть одну діставала з моєї шафи.
Тицьнула вона пальцем на одну із близнюків.
Аля: Не розумію... Як вона взагалі тута залізла.
Марінет слухаючи це все сміялася і не могла повірити їй. А дівчатка дивилися на них із невинними оченятами і лиш махали головами.
Марінет: Ну годі вже Аля. Вони ще малі діти. Повеселилися і перестали.
Вона підійшла до Алі блище.
Марінет: Ну.... Куда ідемо?
Аля: Ти писала може підемо в парк. Ну то пішли туди.
Дівчатка: Ураааа! Ми ідемо в парк!
Аля: Так ідемо, але якщо ви не будете кричати!
Вони лиш слухняно покивали голівками, в знак згоди, і побігли на перед подружок.
Аля: Нарешті вони не будуть нам заважати...
Марінет на це не звернула уваги. Та й вона її розуміла. Вона ж за Манон дивиться, коли потрібно, а Аля - постійно...
Поки вони йшли парижськими вуличками, до Марінет на вушко шепоче Аля.
Аля: Ми ідемо в парк, тому що там Адріан?
Марінет: Що?! Ні! Ти що?!... Ми просто ідемо у парк.
Аля: Ти хочеш сказати, що це просто збіг?
Марінет: Це не збіг. Це ти перша запропонувала!
Аля: Взагалі-то, це ти перша написала
Марінет: Ну це правда збіг! Я ж тобі що, колись брехала?
Марінет подивилася на неї з дуже підозрілими очима, як для Алі.
Аля: Марінет, досить твоїх дурних відмазок. Я тебе бачу наскрізь. Ми ідемо, бо там Адріан.
Вона схилила голову перед Алею і почала плакати.
Аля: Що з тобою?
Марінет: Я не хочу взагалі нічо чути про нього. І тим паче бачити його!