Викрадена діадема Єви-Марії

Глава 7: "Женев'єв - королева Авангарду"

"Що ж він приховує від мене?" - думала Олівія у себе в голові, коли ясні нічні зірки котру годину прокладали шлях кораблю.   

"Невже поки я його чекала, він був заодно з королівством? Та ні, цього точно не може бути! Він же ніколи мені не збреше, бо ми з ним ще на початку домовились, що завжди будемо говорити тільки правду, якою б вона не виявилась. Все ж таки, краще я в нього сама дізнаюсь, а ніж буду собі придумувати дурнуваті версії" - Олівія пішла до кімнати Джейка, який вже хропів після своїх посиденьок в барі з хлопцями, і облила крижаною ранковою морською водою. 

Особливістю Авангардських морів є те, що вони ідеально чисті. Звісно, в них є деякі мікроби, які змогли пробратися із зовнішнього світу, але вони зовсім не заважають організму людей і тварин. В морях і ріках ніколи не перуть речі, бо для цього існує магія, якою відьми частенько користуються, навіть в звичайному житті, як, наприклад, подати ручку чи вирвати листочок із книги. Але навіть від найчистішої води, Джейк почав кричати і тримати обличчя, ніби зараз випадуть з орбіт його очі.

- Все ж нормально, чого ти кричиш?

- Ти мені такий сон зіпсувала...

- І що там такого було, що ти зараз кричиш?

- Я там зустрів Маріанну...

- Серйозно? Ту саму Маріанну? - почувши знайоме ім'я, Олівія присіла на край постілі і уважно вслуховувалась в кожне слово, бо ця особа залишила після себе не абиякий слід.  

- Так, я і сам спочатку здивувався, бо ми її скільки не бачили? Років п'ять?

- Напевно... Я пам'ятаю тільки, як ми сміялися з її від'їзду.... Так, а що тобі наснилось? Кажи, мені надзвичайно цікаво! - вона не брехала, бо від цього писку розбилось дзеркало і обличчя Джейка залишилось не таким сяйливим, як було хвилину тому.

- Гаразд, вірю. Я не все пам'ятаю, але сподіваюсь тобі не збрехати, - він ліг на стіну біля ліжка, а Олівія підсілась ближче до нього. - Що ж, про що був початок я не пам'ятаю, але середину не забуду. Там я зустрів її, Маріанну. Не знаю чому, але побігла до мене, а я не вагався і підхопив у свої обійми. Вона була такою самою красивою, як і тоді...

-Ти що, все ще за нею сумуєш? Га, Джейку? - Олівія не втрималась і почала сміятись так голосно, наскільки можливо було не розбудити команду. Занадто багато часу пройшло з того моменту, як вона чула його монологи про те, яким саме поглядом на нього подивилась принцеса Авангарду.