Викрадена діадема Єви-Марії

Глава 8: "Похорони місіс Форд"

З самого ранку, як тільки сонце встало, Олівія лежала і не могла змусити себе поспати. Перед її очима вона бачила силует жінки з блондинистою зачіскою та красними губами, які вона бачила уві сні. В голові пролітало так багато думок, які здавались зовсім незначними, але їх гучність та навʼязливість не давали спокою.

"Джейк тобі зрадив! Насправді, весь цей час він був заодно з королевою і насміхався над тобою! А може це він вбив папу? Точно! Ось чому він так реагував на нього!І що це за жінка? Хто вона взагалі така!"

-ЗАМОВКНИ!- крикнула Олівія в подушку, накрившись хмарною ковдрою та бʼючи ногами постіль від злості. -Чорт, як же мене це бісить... Чому я не можу просто спокійно поспати!

ТУК-ТУК! Двері відчинились і за ними стояв Джейк з недоглянутою кучерявою зачіскою та заспаними очима.

-Що знов... не так? - глибоко зіваючи, запитав він в Олівії, яка все ще накривала голову подушкою і не хотіла чути Джейка, який, в якійсь мірі, був причиною її страждань. -Ти знов собі щось понапридумувала, а потім на мене ображаєшся?

-Ні, я сьогодні побачила сон, але інший. Це був день смерті мами. Я бачила, як померла моя мама. Хоча, в мене таке відчуття, ніби я це вже бачила... 

-Ти думаєш, що це можливо? Не думаю, що бачити смерть матері в такому малому віці і памʼятати це досі взагалі можна. 

-Я бачила не просто те, як моя мама впала з великої висоти, а ще й жінку, яка стояла і дивилась на це видовище. Я бачила тільки те, що вона була в мантії з капюшоном, повністю закривши обличчя, але її усмішка з яскравою червоною помадою не давала мені спокою. Ця усмішка... я її вже бачила, але?

-Якщо не памʼятаєш, то і не треба. Просто відпочивай, - Джейк накрив її ковдрою до самих очей і тихо вийшов з кімнати, щоб дати їй можливість знов заснути. Але сон почався знову.

-Мамо, мамо! Давай сьогодні поїмо кристалічного морозива? - маленька шестирічна Олівія  з гребінцем у руках прибігла до місіс Форд; її мама Андре в той час сиділа на краю постілі з розчесаним блондинистим волоссям та однією червоною пряддю, яку вона кожен раз ховала. 

-Підійди, кучерику, я тобі зроблю зачіску на сьогодні, -дівчинка підбігла і сіла біля ніг мами, чекаючи магії. -Сьогодні, у нас із тобою буде пікнік, який ти так сильно чекала.