Глава 2. Сімейна справа

2.6K 153 30
                                    

Вікна будинку вирячилися чорними провалами. Кай сидів на паркані, так різко хитаючи ногою, немов намагався забити п'ятою цвяхи. Іноді вниз з тихим шарудінням падали бетонні крихти, які він вибивав підошвою кед. Кам'яну огорожу нещодавно оновлювали, але тільки з зовнішнього боку, внутрішню ж частину нікому колупати не спадало на думку. Кущі троянд ображено здригали листочками, їх яскраво-червоні напівопалі бутони нагадували йому хижі пащі.

Обвітрені губи саднили, проте він раз у раз знову закушував їх. Очі не відриваючись дивилися на темне вікно на розі будівлі. Світло в батьківському кабінеті згасло близько півгодини тому, коли горизонт уже просмикнувся блакитним серпанком. Повернення додому бачилося Каю ненабагато кращим за пропозицію лягти в труну. Останнє навіть здавалося усе більш привабливим. Втім, коли сім'я дізнається про те, що сталося, труна йому буде забезпечена.

Ззовні проїхала машина, жовте світло фар мазнуло по будинку, стрибнуло по шибках і загубилося в густій кроні дуба. Механічно заскрипіла камера на воротах, уловивши пересування. Він вивчив її сліпі зони ще в десятирічному віці, та й служила вона загалом для залякування непроханих гостей.

Легко зістрибнувши з паркану, Кай обійшов будинок, намагаючись триматися в тіні. Ще півгодини – і остаточно розвидніє, а значить перший поверх перейде в розпорядження економки, повз яку не прошмигнути й миші. Рівно о дев'ятій сніданок стоятиме на столі, а оскільки сьогодні неділя, його відсутність відразу впаде в очі. Кляті сімейні сніданки.

Вікно їдальні виглядало неприступним, але Кай уперся плечем в раму, по міліметру тиснучи на неї. Тихо клацнуло розхитане кріплення, здаючись під його натиском. Кеди він зняв заздалегідь, щоб не залишити слідів на паркеті, який до того ж посилював будь-який тупіт у десятки разів.

Видихнув він тільки у своїй кімнаті, підперши двері стільцем. Право на власний простір не поважав ніхто з Мерфі, а значить про замки не могло бути й мови. За подібну витівку зі стільцем йому могло сильно дістатись, аж до того, що батько просто наказав би зняти двері. Але зараз йому треба було хоч трохи особистого простору.

На ліжко Кай лише кинув швидкий погляд. Його магнітом притягало до столу, на якому розміреним жовтим вогником дрімав ноутбук.

«Не варто цього робити.»

Але він знав, що все ж таки зробить.

ЕмпатиWhere stories live. Discover now