Гра в чотири руки

Терпка отрута

Жінка піднялася з постелі, накидуючи халат на голе тіло. Відкинула чорне волосся, позіхнула. Підійшла до вікна й розкрила штори. Сонце зараз же пробилось крізь скло, яскраво освітивши кімнату. Тільки при такому освітлені жінка могла побачити хоч щось. Вже деякий час вона звикала дивитися на світ наче через мутну й запилену лінзу. В якій при яскравому світлі можна було розгледіти силуєти, обриси й деякі кольори.
-Мад, лягай назад. Ще рано.- сонно протягнув детектив з ліжка.
Так, вони прокинулись разом. І вже не один ранок прокидались. Поштовхом до того став той самий вечір, коли Мадлен наковталася пігулок. Тоді він напросився переночувати з нею, а зранку… зранку нічого не передбачувало "Біди". 
 
 Вони прокинулись майже одночасно. Чи то Шерлок збудив її, чи вона його. Але вставати ніхто не поспішав.
-Я не зовсім пам'ятаю як опинився тут.- сказав ледь чутно Холмс.- певно маю вибачитись.
-Та нічого. Ти лиш завалився п'яний як чіп й сказав, що я прекрасна, слізно попросився заночувати тут й подарував мені діамантові сережки.
-Дідько… хоч щось з цього брехня?- зітхнув сонно.
-Як бачиш, в моїх вухах не сяють діаманти.- всміхнулася дівчина.
-Краще б сяяли. Якщо я куплю їх тобі, ми зможемо зробити вигляд, що нічого не сталося?
-Телепень, я сліпа, на чорта мені діаманти, яких я навіть не зможу розгледіти?
-Тобто шансу відкупитись в мене нема?
-Жодного.- пирхнула вона.
-Хтось ще знає?
-Ватсон, може міссіс Хадсон і пара п'яниць з бару.- спокійно вимовила вона.
-І що мені з цим тепер робити?- звернувся сам до себе.
-Ганьбитись до кінця.
-Тобто?
-Можемо зайнятись сексом, збільшимо тягар ганьби на твоїх плечах, якщо вони витримають.
Чоловік з секунду помовчав, щось обдумуючи, а потім потягнувся до неї.
-Ай, біс з ним. Витримають.- видихнув їй у шкіру.
Він думав, що то колись мало статися. Але вірив, що все буде так як в тому сні. А зараз… зараз все віддавало присмаком печалі. Й не настільки, певно, вона хотіла його, як якоїсь надії, тепла та чиєїсь присутності поруч. Він не зміг їй відмовити зараз в коханні, бо відмовив вчора в усьому вище згаданому.
Він торкався її, цілував, але якесь прокляте відчуття гризло його зсередини, не дозволяючи розслабитись та відчутти хоч дрібку радощів. Детектив боявся зустрітися з її пустим поглядом, побачити там ще більшу відчуженність ніж завжди. Це все настільки не в'язалось з тим образом, що йому снився, який тішив його колись в важку годину. Шерлок відчував себе мерзенно, дивлячись на неї, ніби він якийсь ґвалтівник, що користується ситуацією. В кінці кінців не витримав. Випустив її з рук й сів. Закрив обличчя долонями.
-Що таке?- вперше за весь час її голос прозвучав розгублено.
-Я… не можу так. Вибач.- сказав ледь чутно.
-Кажи прямо. Я знаю, що ні в кого не викликає великого бажання каліка. Я тобі огидна, я розумію. То ти вибач. Щось таке до голови прийшло…- з посмішкою й повними очима сліз махнула рукою, наче жартуючи.
-Мад, боже, ні.- він обернувся до неї, почувши як надломився її голос.- ти дійсно чудова. Яка є, й яка була. Але я… я відчуваю себе потворою коли погоджуюсь. Тобі потрібен не я. Ти хочеш задавити свій розпач хоч якось. А я наче той стерв'ятник, що таки діждався свого часу. Я буду огидною хтивою твариною, якщо візьму тебе. Але тобі не стане легше після. Мені страшно, що на додачу ти будеш почуватися використаною. 
Вона втерла сльози долонею і з якоюсь злобою подивилася на нього, наче дійсно його бачила.
-Може ти даси мені можливість самій вирішувати чого я хочу?
-Я лиш хочу як краще, Мад.
-Тоді роздягайся й повернись до ліжка. Так буде краще. А якщо ти, бісів ідіот, зараз підеш, то можеш більше ніколи не розмовляти зі мною.
Холмс зітхнув. Зняв свій одяг. Глянув за вікно. Певно вже нікого крім них немає вдома. То й добре.
Чоловік наблизився до неї впритул. Заплющив очі й пообіцяв собі не відкривати їх, поки все не скінчиться. Так вони будуть в рівних умовах. Навпомацки зняв з неї нічну сорочку. Обережно торкнувся волосся, обличчя, плечей. Вивчав її так, як вона певно знала в цьому домі кожен дюйм. На дотик. Вона мовчала. І він лише міг здогадуватися, подобається то їй чи приносить дискомфорт. Перед ним була лиш темрява, та обриси цієї жінки. Вона не торкалася його, напевно думаючи над сказаним.
А потім він зрозумів. Вона давно не бачила нікого. Чи пам'ятає як виглядає його обличчя? Чи знає яке воно на дотик?
Чоловік м'яко взяв її руки. Одну поклав собі на плече, іншу на щоку.
-Якщо тобі буде неприємно, будь ласка, скажи мені. І ми закінчимо з цим.- сказав ледь чутно.
-Добре.- відповіла так само.
Все ще тепла постіль прийняла їх назад. Але вже оголених, більш близьких, більш розпалених і гарячих.
До цього він вважав, що не бачачи її перед собою багато втратить, й все певно й не запам'ятається. Проте зараз, заплющивши очі, детектив дійсно зрозумів, яким чином в людини без зору загострюються всі інші відчуття. Його слух ловив кожен її подих, навіть самий тихий, пробираючи цим тихеньким звуком аж до кісток, наче вибуховою хвилею. Він точно міг сказати чим пахне її шкіра, а чим волосся, й поклястися був готовий, що то геть різні запахи, кожен з яких дурманив й без того похмільну голову. На губах присмак терпкого тютюнового диму, мабуть вона вставала й курила вночі, поки він спав. А тіло… все тіло тонуло в цьому темному, одночасно осяжному кожною клітинкою шкіри, й водночас геть нематеріальному чомусь. Все було не як у сні. Все було до чортиків краще.