Скриня, в якій мене поховали

Розділ шостий

Я пам'ятаю той час, коли у вітальні стояла громіздка радянська «стєнка». Темна, лакована, з сервантом, повним запилюженого посуду та якихось дрібничок. У нашій поміж тарілок і склянок стояли маленькі плюшеві іграшки та дрібнички з «Кіндер-сюрпризів».

Ця «стєнка» зберігала в собі усе: непотрібний одяг, коробки зі старою технікою, обірвані дроти, зарядки, посуд, яким ніхто не користується, сувеніри з поїздок, кілька альбомів з дитячими фото й навіть пакет з ліками. Така собі маленька домашня барахолка.

Мама продала «стєнку», коли мені було чотири, бабуся переїхала жити в інше місто, тато, як завжди, пропадав на роботі, а Свят тільки-тільки почав формуватися у щось людиноподібне. Замість «стєнки» поставили дві шикарні (принаймні на той час вони вважалися такими) шафи-купе, з дзеркалами й підсвіткою. Бабусі це не сподобалося, бо їй загалом не подобаються нові речі. Вона сидить у своїй інформаційній бульбашці, заплющує очі на те, що день у день в ній стає душно.

Вгадайте, з ким моя Ба потоваришувала б.

— Це шо таке? — лунає з передпокою. — Чого у вас коври не застелені? Грязь з вулиці наносите у квартиру, і все на полу остається!

Ніч була жахлива: снилися моторошні діти, які бігали навколо мене у білих сукнях. Я прокинувся о п'ятій, в калюжі з власної слини й крові, бо Тривога прокусив мені потилицю. Останнє, чого хочу зараз — це зустрічатися з Ба.

— Оресте! — мати барабанить у двері. — Вийди й привітайся з бабусею!

Проте вона сама заходить до моєї кімнати без запрошення, ніякої поваги до особистого простору. Я лежу в самих трусах, і це найгірший наряд, у якому можна зустрічати бабусю.

— Господи! — вона сплескує в долоні й притискає пальці до губ. — Дистрофік! Та на тебе дивиться страшно!

— І тобі доброго ранку, — бурмочу я, пробираюся до шафи й хапаю червону футболку й штани, ховаючи під ними своє «як з Аушвіцу виліз».

— Надовго приїхала?

— На пару неділь. Побачу своїх внучиків любімих і поїду відпочивати-и-и...

Вона чекає, що я поцікавлюся, куди це вона зібралася посеред вересня, але, якщо чесно, мені все одно. Ми з нею ніколи не були достатньо близькі для таких розмов — і взагалі для будь-яких розмов.