Пройшов ще місяць. Україна все ще була у будинку Польщі. Їй там подобалося. Там було красиво. І цю репліку Укра могла повторювати сотню разів в день.
Але нічого не відбувалося тут. Ніяких пригод. Тільки цілий день працюй. Це таке воно - доросле життя? Можливо. Або просто так пощастило нашій головній героїні.
Одного не менш жаркого дня українка, як завжди працювала. І раз в тиждень отримала свою "зарплатню" за роботу. Зараз уже полудень. Тому всі троє зібралися щоб перекусити. Сьогодні в них на обід був суп приготований Польщею.
Після обіду Україні дозволили трохи перепочити. Вона лежала вже виснажена на ліжку в своїй кімнаті.
Я ж здається вже казала, що Україна тут на ціле літо, тому вона і мала забрати з собою всі речі. Восени, вона купить собі будинок, де і буде жити. Через це у речах України можна було знайти багато різних речей. Починаючи від одягу і закінчуючи книгами. Куплених книг у Лиски було не так багато, бо вона надавала перевагу бібліотеці. Але дві чи три книги було. Це була фантастика, пов'язана з її міфологією та декілька повістей.
Дівчина лежала і читала якусь повість. Здається, читала повість про мавок та потерчат. Як тут їй зателефонували. Вона протягнула руку, щоб дістати телефон і побачила на екрані ось це: "Канада"
Укра не знала навіщо, йому телефонувати їй, але вирішила взяти слухавку:
-Алло? - першою запитала Україна
-Україно, ти? - спитав голос на іншому кінці?
-Так, я. Ти щось хотів? - трошки втомленим голосом спитала вона
-Так, пам'ятаєш що я тобі казав коли ми бачилися востаннє?
-Та ні наче, - через деякий час відповіла вона
-Я пропонував зібратися компанією та сходити кудись, - він хотів продовжити, але його перебили
-То ти все ж таки наважився мене запросити? Востаннє ми бачилися місяць тому.
-Знаю. Просто у мене були деякі плани, то хтось з нашої компашки не міг піти
-А "наша компашка" це хто?
-Я, ти, - він почав перераховувати всіх, - США, Мексика, Казахстан і можливо з нами будуть Німеччина та Італія. Але вони не впевнені. Казали що у них не має на це часу
-Окей, - погодилася Укра, - От мені завжди було цікаво: чому ти завжди береш з собою США? Ти ж начебто казав мені, що він тебе бісить
-Так і є. Він мене бісить до чортиків
-Тоді чому він іде з нами?
-Розумієш, у нього є свого роду "традиція". Натворити хоч щось і будь де, вляпатися або мене вдяпати в неприємності. Тому зазвичай нас батьки відпускають вдвох, щоб вони були впевнені, що він нічого такого не зробить.
-Я думала ти вже не залежиш від них. Чому ж тоді робиш що вони просять?
-Знаю. Просто я роблю їм послугу. До того ж нас буде п'ятеро. Нам буде веселіше.
-Зроз. Де і коли зустрінемося?
-У тебе виходить в суботу вийти?
-Думаю так.
-Де мені тебе підібрати?
-Це залежить від того куди ми поїдемо, або підемо
-Ми хотіли піти на річку. Що ти про це думаєш?
-Навіть не знаю. Впринципі я не проти. Але ж де ти знайдеш річку?
-Мексика казав що він знає де є річка. Казав що вона не настільки глибока, щоб ми там потонули, але й не рідка. Проте вона широка
-То де ти мене забереш?
-В тебе є можливість прийти в місто?
-Так
-Тоді зустрічаємося в суботу о 13:30. Влаштовує?
-Звичайно! До речі, а як на кшталт їжі?
-Ми вирішили, що скинемося грішми, а перед тим як йти на річку зайдемо в магаз і там закупимося напоями та закусками
-Тоді скоріше за все я буду голодна
-Чому?
-У мене зараз не має грошей. Я відкладаю їх на те щоб потім придбати приватний сектор.
-Якщо хочеш, я можу в магазині заплатити і за тебе.
-Справді?
-Так
-Юху! Це значить, що голодною я не залишуся.
-Так, виходить що так. Тож в тебе все в силі? Зможеш прийти?
-Я постараюся відпроситися в Полі на день.
-Хіба на заробітках у Польщі працюють 6 днів в тиждень?
-Взагалі я працюю кожен день. Проте все по чесному. Я їм і сплю під одним дахом з нею, а натомість я виконую мінімум половину всієї хатньої роботи, плюс отримую за це гроші. Вигідніше все ж таки мені.
-Можливо
-Це все що ти хотів мені сказати?
-Схоже що так
-Тоді бувай?
-До зустрічі!
На цьому їхній телефонний дзвінок закінчився. Україна ще трохи полежала переварюючи все що почула і гарненько обдумуючи. Через ще п'ять хвилин Укра пішла відпрошуватися у Полі. Польща не була проти та й Угорщина погодилася. Ну, взагалі, вона нічого не казала, але ж: "Молчание знак согласия"
Через це Лиска пішла до себе в кімнату і почала переривати весь свій одяг в пошуку купальнику та інших необхідних речах для пікніку.
(754 слова)
