Темні хмари насувалися на небо. Сьогодні скоріше за все буде дощ. Вітер голосно завивав поміж провулками. Де-не-де ходили люди, але і їх було не так багато.
Це був тільки початок літа. Перші дні. Такі теплі, але сьогодні буде дощ. Як і останні декілька днів. Хоч і літо, та перші краплини дощу були холодні.
Від старості, та не надто приємної атмосфери нинішніх районів, все здавалося сірим. Хоча все і було сірим. Сірі дороги, сірі будинки, сірі промокші під дощем цигарки, що лежали на землі. Навіть іноді здавалося, що і люди були сірими.
Однією з таких вулиць йшла не надто висока на зріст дівчина. Її тотемною твариною була лисиця. Вона йшла цими провулками з припущеною головою. Одягнена вона була в сині джинси, на ногах чорні чобітки з тракторською підошвою, також на ній була біла майка, поверх якої лежала чорна шкіряна курточка, прикрашена металевими, але не справжніми шипами. До речі її прапор був синьо-жовтим, волосся довге і трошки хвилясте ближче до кінчиків, заплетене в косу. По всьому тілу були шрами, але далеко не всі країни про це знали. Всім був відомий тільки один її шрам, який зробив її потворну на все життя. То був шрам від Чорнобильської аварії. Шрам тягнувся від правого вуха, на пів обличчя, потім йшов до шиї і закінчувався на спині, ближче до ребер на її правому боці. Ока в неї не було, через що до неї прив'язалася кличка Одноока. Її так рідко називали, але всі про неї так думали.
На правому плечі висіла торбинка. Лисиця потягнулася до неї і за мить дістала звідти запальничку і коробочку з цигарками. Діставши одну цигарку, і підпаливши її, вона опинилася біля вуст дівчини.
Тим часом дорога раз у раз звертала за ріг, або йшла поміж провулками. Зайшовши в один з таких провулків, Лиска пішла далі. Там було доволі брудно. Біля цегляних стін валялися різні пляшки з під пива, або вже пусті баночки з під енергетиків. А якщо придивитися, то можна було б побачити ще й білий порох. Схоже тут хтось недавно був.
В одну мить дівчина зупинилася навпроти закинутого підвалу. Вона дивилася на чорні двері і від цього їй ставало все гірше і гірше. Вона стримувала крик, щоб не закричати від болю, та вона розуміла, що вже нічого не врятує її ситуацію. Можливо, так буде від нині і на завжди, але вона молилася, щоб все це нарешті закінчилося.
Попіл з під сигарет падав на і так засмічену землі, а сірий димок листів у повітря, пролітаючи між крапельками падаючої води.
-Я думав ти сюди більше не будеш потикатися, Ukraine, - трохи сумним, але спокійним голосом відповів чоловік, який стояв в 10 метрах від нашої головної героїні
-Чому ж ти сюди прийшов, Германе? - так само сиро відповіла вона, - Що ж ти тут забув? Я думала тебе це не цікавить
-Україно, - вже розчаровано сказав він, - І ти, і я прекрасно знаємо, що життя не цукор, - він на мить зупинився, бо думав, що Укра хотіла щось сказати, але потім продовжив, - Особливо до нас з тобою, життя зіграло злий жарт. Ти прекрасно розумієш, що якщо ти знову захочеш повернути Крим, то ..
-То що ?! - крикнула дівчина навіть не даючи німцю закінчити розмову, - Ти справді вважаєш що якщо все життя ховатися і не давати відсіч, то ти тільки швидше загинеш!
-Думаю так не я, - на диво спокійним голосом хлопець продовжував, - Так думає і ООН, і ЄС. Я розумію наскільки сильно тобі хочеться повернути свої землі та знову жити в мирі, але, - він знову зупинився, - Ти ж розумієш, що сили будуть не рівні і можливо ти загинеш набагато швидше ніж ти думаєш.
-То тепер на думку ООН та ЄС я повинна сидіти і нити в тряпочку, тому що не маю права відбитися від Росії?! - через зуби процідила та, - Якщо я буду просто чекати і нічого не робити, то він тільки і дочекається моменту, щоб напасти на мене і вбити, забрати всі землі одразу, - через певну мить вона продовжила, - І ми всі прекрасно розуміємо, що спочатку йому захочеться забрати мої землі, а потім дійде і до вас черга. Тож чи станете ви мовчати і нити в тряпочку, коли ця мить настане?
Вони стояли. Між ними запала мертва тиша. Їхні погляди майже не перетикалися. Лише раз чи двічі. Німеччина розумів біль за втраченими землями, але і не міг собі уявити наскільки ця подія розбила Україну.
-Під час другої світової, - трохи невпевнено почав Герман, - У мого батька також не було достатньо сил, для того щоб віддатися, але він поставив собі мету, те що він вважав за потрібне, тому його зараз уже і немає в живих
-Герман, - ще сумніше відповіла Лиска, - Напав він, а не на нього. Всі його вважали вбивцею, але він просто хотів зробити свій народ великим. Тоді на нього у відповідь напали й інші країни, через те він і програв війну. Але якщо у моїй війні з Росією, ніхто мені не допоможе, то загину я.
Знову грошова тиша. Тим часом сигарета, яка вже була скурена, впала не землю і була трохи притомчена чобітком України. Вона заховала свої лапки в кишені шкіряної куртки. Останній пар сірого диму вилетів через губи в повітря, а українка просто підняла голову і подивилася, як ця сіра хмаринка полетіла геть.
-Вибач, що знову нагадала тобі про нього, - вона відчувала вину, за те що так грубо відповідала йому і затронула його за живу рану
-Я вже звик, - сумно відповів він
-Я не виню тебе, тільки тому що ти його син. Ти зовсім інший, не такий, - Герман кивнув, і через текілька хвилин стояння під дощем України зійшла з місця і пройшла повз нього, але потім ближче до виходу з провулка повернулася і спитала, - Так і будеш мокнути під дощем?
Герман повернувся і пішов за Україною, потроху відходячи від шоку розмови.
(934 слів)
