Так пройшла година, а за нею і дві, а потім 4. Більшість країн, які там були вже втомилися грати, або плавати, тому просто відпочивали і насолоджувалися річкою, лежачи на покривалі і гріючись під маленькими промінчиками сонця.
На покривалі на березі сиділи дві країни. Україна та Канада. Вони сиділи і передавали один одному останню баночку з під енергетиків, даючи зробити один одному ковток. Україна була в чорному купальнику. Її звичайно не дуже хвилювала її фігура і все таке, але розуміння того, що поруч з нею сидить країна протилежної статі її пригнічувало, тому вона трохи прикривалася полотенцем. Канада ж сидів в синіх плавках і дивився як Казахстан, Америка та Мексика кидають м'яч один одному. Хоча, по правді кажучи він час від часу поглядав на неї. На щастя Україні, він не міг побачити нічого цікавого. Єдине що він міг побачити окрім голови та світло рожевого полотенця, це її ноги, починаючи від коліна і аж до кінчиків пальців. Дивлячись на таку картину, йому навіть ставало, час від часу, її шкода. Так вже вийшло, що ноги в Укри - це одне з тих місць на її тілі, яке було найбільш пошрамованим. Так і було. Були не надто сильний шрами, але в ту ж мить були і синці.
-Звідки у тебе стільки шрамів? - ні з того ні з сього спитав кленовий
-Це не моя вина, - знову пригнічено і навіть трохи сумно відповіла вона, відвертаючись від хлопця, щоб не зіткнутися з його поглядом
-Це ж Росія залишив ці шрами, чи не так? - все ще продовжував він, на що його подруга кивнула, - Чому ти не попросила у когось допомоги?
-Я просила, - визнала та важко видихаючи, - Я просила, але ніхто з ЄС не став мені допомагати відвойовувати території. Тільки визнали той факт, що я права у цій ситуації.
-Що ж тоді вони зробили, щоб допомогти тобі?
-Нічого..
-Нічого?
-Нічого, окрім того що запропонували віддати території Росії, або просто здатися, - їй стало боляче на душі. Таке іноді буває з людьми з складною долею, коли ти тільки що веселився, а зараз стримуєшся з останніх сил, щоб не заплакати, - Може давай змінемо тему? - сумно спитала вона
-Звичайно, - Канада був трохи дивним. У нього в житті складалися обставини, не так критично, як в України, але чувши сумний голосок його подруги, він і сам відчував себе не радісно, - Про що будемо говорити? - він допив останню краплю енергетика
-Навіть не знаю, - визнала та. Після цього пройшла хвилина мовчання, а потім вона спитала, - Що ти робив всі ці роки, перед тим як ми з тобою знову зустрілися і подружилися?
-Важке запитання, - визнав той, - Пройшло вже багато часу і я мало що пам'ятаю, - відповів він, - Але одне я знаю точно, - ця репліка зацікавила Лиску, тому вона знову повернулася до хлопця обличчям, а в її одному оці були вогники цікавості, - Я не переживу, якщо нас знову розділять з тобою
Кан посміхнувся і навіть трохи почервонів, Україна повторила жест. Їй було дуже приємно чути такі слова, бо ж знову повторюся в її житті не все завжди було цукровим. Можливо, якби цю фразу сказав хтось інший, а не Канада, українкам зреагувала по іншому. Просто Канада був одним із найперших, хто її визнав і до сьогодні залишається її вірним другом. В ту ж мить в дівчини з'явилося неймовірне бажання швидко-швидко підійти до нього і обійняти, але ця дія не сталася, тому що з сторони річки почулися голоси Казахстана та Мексики.
-Україно, Канадо! - кликала казашка
-Вам варто це побачити! - вигукнув Мексика, пливучи по воді і трохи приближаючись до берега
-Що там? - так само голосно спитала Укра
-Ми там таке знайшли! - не вгавав Мексика
-Не повірите, коли побачите! - підтакнула крилата
-Інтригуюче, - Канада це сказав так, щоб його почула тільки синьо-жовта
-Ну, що? - Україна зкинула з себе полотенце і пішла в бік води оглядуючтсь на Канаду, - Ходімо?
Хлопець мовчки встав і пішов за ними. Тим часом крилаті весь час розповідали про якесь "чудо". А говорили вони приблизно так:" Там таке, там таке! Ви нізащо в житті не повірите! Вгадаєте, що там? Ви ніколи не здогадаєтесь!"
Вони всі вийшли на середину ріки і поплили. Їм дуже пощастило, що вони плили в напрямку води. Їм було б важче пливти проти течії, плюс економлять час. Але важковато, напевно, доводилося Казахстану та Мексиці, коли вони плили до України та Канади.
Вони плили, відносно, не довго. Через декілька хвилин вони побачили США, який стояв на березі і був не менш щасливим, ніж ці двоє крилаті. Він їх почав підкликати до себе руками. Швиденько вони дійшли до берега. Хоч сьогодні американець був у сонцезахисний окулярах, майже як завжди, які приховували його справжні емоції, але було видно неозброєним оком, що він був ледь не на сьомому небі від щастя.
-Сome here! - кликав він
Вони вийшли на берег струшуючи всі краплини води на шерсті та тілі.
-Let's go, - мовив США і пішов в глиб лісу
-Що там? - спила Укра
-Зараз побачите, - мовив Мексика
Довго йти не довелося. Майже за наступним деревом був невеликий горбик, а поруч лежали дві лопати.
-Як ви думаєте, що там? - спитала Каз
-Не знаю, я бачу тут тільки дві лопати, - спокійно сказав Кан, але він був трохи розчарований, що тут не було нічого цікавого
-А я бачу могилу, - додала Укра
-Ти завжди так песемістично відносишся до всього? - спитав мексиканець
-Можливо, - лаконічно відповіла та
-Розклпаємо? - спита Штати навіть не приховуючи захват
-З глузду з'їхав?! - трохи перелякано спитала українка, - Ти хоч розумієш чим це може закінчитися для нас?!
-Наприклад? - спитав Мексика
-Ми можемо опинитися там! - вона показала пальцем на могилку
-Чому ти так думаєш? - спитала Каз
-Все ж просто! - відповіла Лиска, - Лопати ще тут! А це може означати, що той хто щось сюди закопував далеко не пішов, - вона старалася пояснювати це спокійно, але іноді її тон ставав голоснішим
-А до чого тут тоді ми? - спитав Мексика
-Це може бути маньяк, який так і чекає того що ми сюди прийдемо і нас тут зловлять і вб'ють! - схоже Кан зрозумів, що хотіла їм довести Укра
-Don't be so boring! - вже скиглив США
-США, а може справді тут є щось небезпечне? - спитала Каз, в її голосі була тривога.
-And what if not? - спитав він, - What will be bad if we find there some gold?
-Золото ховають у важко доступних місцях, а не у людному місці, ще й неподалік від великого міста, - як там не було ця задумка була не надто гарна, і Україна це відчувала.
-Oh, c'mon! - він був оптимістом, тому він вірив у це так сильно, що ця віра, у його фантазії, переросла у факт, - Mexico, will you help me? - спитав він беручи лопату в руку.
-Ти теж так думаєш? - спитав Кан повертаючи голову на мексиканця
-Можливо і ні, але я не думає, що якщо ми розкопаємо це, то обов'язково з нами щось станеться, - він підійшов до США і почав копати.
-Мені вже починає не подобатися ця ідея, - винувато мовила Каз
-Мені теж, - визнала Лиска
-Може краще підемо, - до них долучився Канада, шепочучи цю пропозицію
-А з ними що? - спила Укра показуючи на двох друзів, які копали
-Ти думаєш вони не знайдуть дорогу назад? - спитала Каз
-Може і знайдуть, але вони помітять нашу відсутність і змусять прийти сюди ще раз, - переконувала Укра
-Тоді почекаємо поки вони розкопають, а потім буде видно, йти нам звідси, чи ні, - вирішив Канада, а дівчата не заперечували
(1183 слова)
