Вони вдвох пішли. Вони старалися йти ближче до будинків, щоб хоч якось захиститися від води, що падала на них прямо з небес. Нікому ж не хотілося промокнути наскрізь під дощем, а потім ще сушити шерсть?
Поки вони йдуть опишу я вам німця.
Його тотемна тварина була німецька вівчарка. На зріст він був на кілька сантиметрів вищим від України. Але не вірте йому вигляду. Просто ця порода передалася йому в спадок від його батька. Він не любив згадувати про нього, бо не схвалював його вчинки. А сам він був повною протилежністю його батька: спокійний, розумний, не влазить в конфлікти (дуже рідко), в гарних відносинах з іншими країнами ЄС, та і взагалі майже з всією Європою. Одягнений він був в блузку з червоною краваткою, синіми джинсами та біліми кросівками. Взагалі, наскільки Укра знала, у Герман був поганий зір, так само як і у неї, але він окуляри надягав, тільки за потрібності, в інший же час він ходив без них. До речі, його справжнє ім'я Німеччина, але більшість країн називають його Гера, а от українка називає його Германом.
Тож давайте знову повернемося до цих двох країн.
-І куди ми йдемо? - невпевнено спитав він
-Чесно кажучи, я й гадки не маю, - відповіла синьо-жовта, - Давай для початку знайдемо, якесь пристановище, а потім вже розберемося з усім іншим.
-Що ти маєш на увазі "пристановище"?
-Який будинок, або торгівельний магазин, потусуємося там певний час, поки дощ не закінчиться
-А якщо дощ не скоро закінчиться? - перебив він дівчину
-Ну, - на мить Укра задумалася, - Тоді вже доведеться намокнути
Вони все ще продовжували йти під дощем. Не можна було сказати що вони були мокрі аж до останньої нитки, але і сухими їх назвати не можна було. По дорозі, їм на зло не зустрічався жоден магазин, тільки якісь бари. Але ні Україна, ні Герман не горіли бажанням йти в бари. А що там цікавого? Сьогодні вівторок, ще цілий робочий тиждень попереду. Тим паче, ця нудна марудна музика, змушує вашу голову боліти.
-Постривай! - дощ тільки ставав сильнішим, тому Герман крикнув, щоб інша країна його почула, - Може підемо туди?
Триколор показав на невеличке кафе, яке знаходилося з іншого боку дороги. Україна кивнула. Так було прийняте рішення, що їм треба перебігти дорогу, поки машин не було. Ідея майже ідеальна, але було не дуже приємно, що вони зараз намокнуть. Але це єдиний гарний варіант.
Поки машин не було, ці двоє пробігли через калюжи дорогу. На щастя біля цієї кафешки було накриття. Там вони по черзі струсили воду з шерсті.
Вони зайшли в кафе. Там було мало людей. Хоча, ні. Там майже нікого не було. Герман пропустив дівчину вперед, даючи їй зайти в приміщення першою (справжній джентльмен). Не довго думаючи, вони сіли за столик біля вікна. Вони не мали бажання залишатися тут на довго.
Німцю пощастило менше. На ньому була тільки блузка та й та була вже наскрізь мокра, тому він схрестив руки і поклав собі на груди. А от українка тільки сильніше пригорнула до тіла шкіряну куртку, а її рюкзачок лежав біля ніг. Пес дивився у вікно, сподіваючись що дощ закінчиться з хвилини на хвилину, але це було не так. А от Україна дістала телефон і щось читала.
За декілька хвилин Україна вже і забула про німця, який сидів неподалік від неї, точніше за одним столом. Але з цього її трансу вивів голос з німецьким акцентом. Він сказав:
-Канада?
-Що? - Лиска подивилася на нього, а потім побачила, що до них справді йде Канада, - Кан? - лаконічно спитала дівчина
-Україно, Німеччино? - Так само здивовано спитав він, - Що ви тут робите?
-Можу запитати у тебе те саме, - не надто приязно відповів німець
-Я думала що ти вже знайшов собі роботу, - Україна постаралася перевести розмову
-Майже, - Канада взяв і собі стілець і сів між ними, навпроти вікна, - Зараз я хочу тут трохи підзаробити, а потім знову піду на роботу
-І ким же ти робиш? - знову в розмову вліз триколор
-Взагалі я член хокейної команди, а також тренер, - на таку відповідь Німеччина тільки пирхнув, - Щось не так? - з докором спитав канадець
-Це взагалі по твоєму робота?
-Германе! - трохи підвищила голос Укра, на що він подивився на неї, а потім знову відвернувся в сторону вікна, не маючи бажання розмовляти з "третім зайвим"
-Тож, - знову повторив Кан запитання, - Що ви тут робите?
-Я тут тільки через Німеччину і погану погоду, - відказада дівчина, - І схоже він також, - вона знову подивилася на чорно-червоно-жовтого.
-Щось сталося? - невпевнено спитав кленовий
-Ні, - відказада Лиска, - Ні, нічого серйозного
Знову тиша. Вони просто мовчали. Канада дивився то на Україну, то на Німеччину. Але згодом запитав:
-Ви не голодні?
-Ні, - одразу ж відрубав Німеччина.
-Хто б сумнівався? - пробубнів собі під ніс канадець, а потім повернувся до лисиці
-Я б щось перекусила, але в мене немає з собою грошей, - трохи розчаровано визнала Укра
-Це магазин моєї мами, і в не думаю, що вона буде надто злитися, якщо я пригощу своїх друзів, - під словом "друзів" він мав на увазі тільки Україну, - Я зараз повернуся, - він встав з-за столу і пішов кудись.
Канада був високим на зріст хлопцем, вже майже чоловіком. Він був на два роки старший України, але все одно молодший за Германа. Його тотемною твариною був олень. Іноді Україні було справді дуже цікаво, як так можна жити? Ну тобто роги часто заважають, і спати незручно напевно. Він був одягнений в чорну футболку, чорних подертих джинсах, та червоних кросівках. В нього було хвилясте волосся трохи коротше рівня плечей, зав'язані в невеликий хвостик.
Менше ніж за хвилину Кан вийшов з тарілочкою на якій лежала невеличка купка печива. Також в одній руці він ніс каву. Він підійшов до столика і поклав тарілку на середину, але він розумів, що Німеччина навіть не захоче подивитися в його сторону. А каву підставив до синьо-жовтої.
-Дякую, - з посмішкою на обличчі сказала дівчина
-Завжди будь ласка, - так само весело відповів хлопець
Вони вдвох почали по черзі брати печиво з тарілки і їсти. Як і очікувалося Німеччина навіть не подивився на них. Тим часом ці двоє розмовляли на різні теми. Іноді сміятись та жартуючи. Вони навіть забули про те що поруч сидів надутий Герман. Коли це його почало бісити він просто встав і пішов. Він проігнорував їх, і просьби України залишитися тут хоча б доки дощ не стишиться. Але він пішов, і одразу ж намок. Схоже він був надто гордий, щоб повернутися назад і перечекати дощ.
-Та що це з ним сьогодні не так? - з докором спитав олень
-Можливо навіть я в цьому винна, - трохи пригнічено
-Чому ти так думаєш? - схвильовано спитав він
-Розумієш, - Укра почала перебирати слова, щоб все правильно пояснити, - Сьогодні я знову ходила до арени боїв
-Навіщо? - сум чувся в його голосі
-Я мала надію відбити у Росії Крим, та й інші завойовані території.
-Ви ж наче домовилися про тимчасовий мир?
-Так, але це не мир. Це просто час, який дає мені хоч якусь можливість залишатися в безпеці, але ми прекрасно розуміємо, що він не зупиниться, - так само пригнічено пояснювала Україна
-Тож, ти була неподалік від арени боїв. І до чого ж тут Герман?
-Я теж так подумала коли побачила його там
-Що він там робив?
-Сходе він пішов за мною.
-Як він знав де ти?
-Я не знаю. Ми з ним поговорили, а потім вирішили, що нам краще піти кудись в сухе місце, бо від нас тоді вже не залишалося сухого місця.
-А чому ви пішли саме сюди?
-Ми не думали куди нам йти, просто побачили приміщення і вирішили зачекати тут
-Ясно, - схоже їхня розмова знову не йде
-Котра зараз година? - спитала Лиска, щоб трохи змінити тему для розмови
-Зараз? - Кан повернувся і подивився на стіну на якій висів годинник, - Зараз 11:37
-І дощ до сих пір не закінчився, - розчаровано визнала лисиця
-Ти вже хочеш додому? - у відповідь українка кивнула
-Якщо хочеш, я можу тебе провести до дому, - запропонував він, - у мене є з собою парасолька.
-Справді?
-Так
-Я не буду проти
-Тоді можеш збирати свої речі, а я поки що приберу тут і ми разом підемо. Добре?
-Гаразд
Збирати речі довелося не довго. Всього навсього взяти рюкзачок і одягти його на плечі. От все і готово. Та й Канада довго не вовтузився. Просто відніс тарілку та стаканчик на кухню. Біля входу була вішалка на якій висів один зонтик.
"Так ось чий то зонтик, - подумала Укра. Вона той зонт побачила майже одразу коли зайшла в середину"
-Ходімо? - спитав Кан беручи зонтик
Україна промовчала, але все одно пішла за ним. Вони вийшли з приміщення і під зонтиком в дощову погоду пішли до дому України.
На вулиці так мало людей. Складні ці створіння, люди. Всю зиму просили літа, а коли прийшло літо, то їм жарко. А тепер не так жарко всі поховалися в будинки.
Десь хвилин з 20 вони йшли вулицями, аж доки не дійшли до невеликого, одноповерхового будиночку з темно коричнивим дахом, та жовтого кольору стінами.
-Постривай, - неочікувано перервав Канада їхню розмову, - Ти ж наче жила у квартирі?
-Так, проте я зараз на заробітках і живу в домі Польщі, - пояснила вона, - сподіваюся до осені я встигну назбирати грошей мені на окремий дім, а то в квартирі жити незручно, по крайній мірі, я не звикла до квартирного життя
-Зрозуміло, - просто відповів Кан, коли вони стояли вже біля забору, - Поки ти не пішла, можна дещо спитати?
-Звичайно, - для України це питання було, як грім серед білого дня, тому і очікувати чогось вона не могла
-Якщо погода буде гарна, - почав він, - Може схожемо кудись? США хотів запросити мене і ще декількох його дружків на річку. Можливо, якщо ти захочеш, то приєднаєшся до нас?
-Звичайно! - насправді Лиска очікувала чогось більш серйозного, але вона погодилася, - Коли будете збиратися, покличте і мене
-Добре, тоді бувай?
-Бувай, - наостанок Україна обійняла її друга і пішла в двір.
Канада неочікував такого від неї. Вони познайомилися ще в дитинстві, коли їм було по 7-9 років, але потім Канада разом з його сім'єю переїхали в інше місто і їм довелося розлучитися. Вони "возз'єдналися" приблизно рік тому, коли сім'я англійців знову повернулися в це місто. На протязі цього року вони часто зустрічалися і проводили час, але ні разу Укра не обіймала Канаду. Взагалі вона була недотрога, що ж там казати, про те що вона когось може обійняти?
Можливо Укра зробила це на емоціях? Так цього канадець і не зрозумів, але все одно пішов знову до кафе, щоб там знову допомагати своїй мамі.
(1582 слова)
