***
("Передмова" перед подорожую, або нарешті настав день Х)
Нарешті наступив день Х. Субота. 13:30. Україна стоїть біля магазину. Сюди повинні були прийти й інші. Але перші 5 хвилин нікого не було. Треба було очікувати такого повороту. Ще через дві хвилини прийшла Казахстан. Її тотемною твариною була кішка, але в неї всеодно були крила. Вона була одягнена в комбінезон синього кольору, в рожевій футболці, на ногах були сандалі, в руках сумка-шопер, а на голові капелюшок. Під одягом був купальник, так само як і в Укри. Вона приїхала на блакитному велосипеді.
До речі, забула описати її зовнішність. Вона була в білій майці, чорних рваних шортах (а купляла вона їх ще цілими), на ногах також були сандалі. На голові була панама біла з чорними краплями, нагадуючи окрас корови, а на плечах сумка, де лежав змінний одяг та деякі інші предмети: лейкопластири, на випадок якщо хтось пораниться; перекис водню; маленька бутилочка води; полотенце; та невеликий судочок з ягодами з Польщі.
Через ще 5 хвилин до них підтягнулися ще й хлопці. Канада приїхав на чорному велосипеді, ну а от США та Мексика їхали на одному салатовому велосипеді. Їх дівчата почули ще за кілометр, бо ж вони НАДТО голосно тримали рівновагу. Взагалі той велосипед був одномісним, але їх це не зупинило. Мексика сидів на звичайному сидінні, а Америка, чи то сидів, чи то стаяв ззаду. Мексика був гарним другом США, тому і одягалися вони схоже. Білі майки та шорти, на ногах сандалі. До речі тотемною твариною мексиканця був також орел, як і в США. На голові у американця була кепка, але повернута назад та сонцезахисні окуляри. Канада від них не надто відрізнявся. Чорна футболка, шорти і що? Правильно! Сандалі! Ви колись бачили хоч одну компанію 5 людей одягненими майже однаково? Доля, хіба що.
-Бачу я сьогодні не одна пішки прийшла, - сміючись сказала вона, поки дивилася як США злазить з велосипеда
-Mine bike нещодавно зламався. It is fixing now
-Не твій, а мій велосипед, - заперечив Канада, - Я ж зараз їду на твоєму
-What the matter? Any way я тут, - єдине що здивувало Україну це те що Штати не матюкався (а він міг так похизуватися своїм словарним запасом матів, що його навіть сапожником важко було назвати)
-Hello girls, - з невідомим для нашої головної героїні акцентом сказав мексиканець, - Я Мексика, - він протягнув руку до українки, щоб потиснути
-Добрий вечір, вам в хату. Де ви так довго були? - Україна потискаючи руку зверталася більше до братів, ніж до 5ого члена компанії
-Це ти краще в нього спитай, - докинув Кан показуючи жестом на брата
-Shut the fuck up, bro! Ми домовилися, що не будемо про це згадувати, - ось і перший мат, напевно, далі буде тільки гірше
-То, що? - нарешті втрутилася в розмову Каз, яка потискала руку мексиканцю, - Ми йдемо чи ні? Чи так і будемо тут стояти цілий день?
-Дай нам прив'язати our bicycles, Kas! - сказав США
-Тоді чому так довго? - спитала Лиска
-Яж казав, що треба було взяти ще один ланцюг, - бурмотів під ніс Кан
-Та що там вже відбувається?! - До хлопців підійшов Мексика
-Та ну цих fucking bicycles! - ледь не кричав Штати, - Lets go!
-А хто по твоєму буде велосипеди стерегти? - роздратовано сказав Канада
-Коротше, йдіть в магаз, а я постережу ваш "транспорт", - нарешті висунула свою кандидатуру лисиця
-Ти впевнена? - запитала Казахстан, поки Україна йшла до великів
-Абсолютно! - досить позитивним голосом сказала Україна, - Тільки давайте не довго там
-Okey, - сказав США, який вже йшов разом з Мексикою в магазин.
За ними йшла Казахстан і вже в самому кінці канадець. По дорозі вони ще сперечалися за те що будуть купувати, але нарешті вони зникли з поля зору і настала тиша. Україна стояла і слідкувала за двома не прив'язаними велосипедами і одним прив'язаним.
Пройшло 20 хвилин. Україна все ще стояла і вже починала сумніватися в тому чи не проґавила вона моменту коли їхня компанія вийшла з магазину. А якщо так, тоді чому не забрали з собою велики? Гаразд, це залишало за собою багато питань. Україна дістала з кишені телефон і набрала номер Канади. Почулися гудки, а потім і здивований голос:
-Алло?
-Ви, придурки, де?!
-Тихіше ти там, - Кан постарався заспокоїти Україну
-Я вас чекаю на дворі вже 20 хвилин!! Де ви?! - не вгавала та
-Ми зараз вже виходимо
Більше не треба було повторювати, бо вони з'явилися на дворі. Ви б знали, як вони там галасували. Бідні проході люди. Вони так голосно говорили, що всі їхні голоси перетворювалися в шум, і зрозуміти про що вони говорили було важко.
-Де ви, в дідька, так давно були?! - гаркнула на них Україна
- А ти не бачиш? - насмішкувато спитав американець тримаючи в руках бві картонні коробки з піцою
-Ви серйозно? - максимально здивованим голосом видавила з себе Укра
-Сьогодгі в нас буде ситний обід, - підтакнула Каз, коли йшла поруч.
Вона почала відв'язувати свій велосипед від металевої стоянки (я точно не знаю як ця хрінь називається, але це така "підставка" для велосипедів). Так само почали робити і хлопці.
-Слухайте, - почала Україна і всі подивилися на неї, - А як ми все це довеземо до річки?
Розумне попередження. Тест на вашу логіку. У групи з п'ятьох країн є три велосипеда. Питання: як їм доставити вантаж? І тут є тільки два варіанти: або на два велосипеда сідають одразу 4 країни, по двоє на один велик; або вони всі пішки, спокійно йдуть до річки. Другий варіант гірший. Вони й так майже годину втратили поки купляли смаколики. Треба встигнути доїхати поки не стемніло.
-У мене є ідея, - відгукнувся Мексика
-Валяй, - відповів США
-Що якщо ми когось виберемо і цей хтось буде вести їжу?
-А інші? - спитав Кан
-Інші сядуть на велосипеди, - додала Каз
-Але як? - запитала Лиска, - Нас п'ятеро, хтось буде їхати окремо з їжею, інші ж четверо мають сісти на остання два велосипеди
-По двоє, - знову вліз в розмову Кан
-То що думаєте? - знову оживився Мексика
-Всі згода, - одночасно сказали Каз та Штати
-А ви що зкажете? - мексиканець звернувся до двох інших країн
-Не знаю наскільки це гарна ідея, але - Канада не встиг закінчити, тому що його перебила Укра
-Іншого вибору немає, - закінчила вона репліку, - Але є одне але, - продовжувала вона, - Хто буде вести піцу?
Міжними запала мертва тиша. Всі дивилися один на одного. У їхніх очах виднівся вогник насмішки і названої дитячої радості. Але ця мить минула і вони одночасно всі вимовили:
-США!
-Чому саме я?!
-Тому що з нас всіх, ти найбільш ненажерливіший, - спокійно, але з ноткою іронії сказав Кан
