Холодний осінній туман покрив всю землю, загорнувши її у свої обійми. Вечірнє сонце вже зайшло за горизонт, залишивше після себе лише кілька в'ялих променів. По промерзлі стежці, що простягалась між високими деревами старого лісу, йшла зеленоока, з каштановим короткостриженим волоссям дівчина тягнувши когось за руку.
- Я ж попереджала що ти пошкодуєш, якщо підеш проти мене, і що зараз ...!? - сказала тихим та спокійним голосом панянка крокуючи в глибину лісу.
Дойшовши до якоїсь галявини невідома кинула погляд на свого супутника. Це був прекрасний та високий парубок, але глибокі нівичині рани по всьому тілу псували його вигляд. Кривава доріжка простягалась по всьому пройденому дівчиною шляху. Тіло хлопця нерухомо лежало на землі, та ще де-не-де кровоточило.
- Ти такий милий коли мовчиш "коханий". На останньому слові панна зробила наголос.
Розімнявши бліде зап'ястя, дівчина потягнула тіло колишнього ближче до ями, яку підготувала зазделегідь. За кілька хвилин труп вже лежав під товщею холодного грунту.
- Ти ж знаєш як я люблю природу... - раптом почала говорити дівчина та щось діставати з портфеля - думаю ти станеш прекрасним добривом для цих розкішних квітів, сподіваюсь ти розумієш що це все, для твого ж блага - з абсолютно спокійним обличчям вона продовжила розмову та сіла навприсядки щоб рівномірно розподілити насіння по ще рихлій землі....
Раптом за спиною дівчини роздався шум коліс, а фари почали освітлювати рослинність навкруги. Вимкнувши двигун з машини вийшов темноволосий хлопець середнього зросту у класичному костюмі який пропах кавою. Він повільно підійшо до задньої частини машини та вікрив багажник дістаючи звідти лопату.
Підійшовши до розлогого дерева юнак почав розкопки. Земля не піддавалась, але через кілька довгих хвилин він все ж відклав лопату так як вона наткнулась на щось. Брюнет продовжив розгортати землю руками. Але задумане не дала йому закінчити сильна біль в голові яка швидко розплилась по тілу, біль від удару....
- Ніхто не має помітити мене тут в цю ніч, кавовий хлопче - промовила зеленоока монотонним голосом вже до безсвідомо лежачого нового знайомого, опускаючи лопату, якою ще хвилину назад розкопували землю...
Можна зірочку?
