Світанок. Сонце достатньо освітлювало дорогу, тому у фарах вже не було необхідності. Холодне ранкове повітря приємно освіжало від чого по шкірі пробігали маленькі мурашки.
П'ятий вже під'їжджав до академії.
Цей будинок завжди здавався йому холодним, не рідним. Але все ж там жила його сім'я, сім'я яку він так любить і захищає, сім'я яка ніколи його не помічає...
Припаркувавши машину, хлопець одразу ж перемістився до своєї кімнати. Йому кортіло якомога швидше відшукати "незнайомку", адже весь цей час вона не вилазила в нього з голови, зводячи брюнета з розуму.
-Що ж, думаю я знаю де тебе шукати, адже такі кепки видавальсько кожному працівнику Комісії, але спочатку....
Хлопець дістав з верхньої полиці шафи пусту картону коробкуя, яка вже довгий час там пилилась, та поклав туди кепку. на згадку?
-Я знайду тебе, неслухняне дівчисько, та покажу як погрожувати П'ятому Харгрівзу – з маніакальною усмішкою промовив юнак сам до себе та розтворився у синьому світінні.
Комісія – місце в якому П'ятий провів більшу частину життя, він знав тут кожен закуток, коден камінь, тому знайти загадкову незнайомку тут, було простіше простого.
Ось він вже в бібліотеці, це мабуть одна із найбезглуздіших та непотрібних кімнат тут, т.к. ніхто й ніколи її не відвідував.
Визирнувши в коридор брюнет одразу ж помітив ціль, яка у швидкому темпі кудись крокувала, паралельно читаючи папери з інформацією про її наступну жертву
- Час настав! Ти поплатишся за те що скоїла зі мною. – сердито пробурмотів брюнет собі під ніс. У наступну ж мить він схопив номер Тринадцять за зап'ястя та притягнув до себе, тим самим затягуючи її до кімнати.
Ще секунда і вона б впала але...вона схопилась за хлопця і ось її рука лежить на його грудях, а їхні погляди знову пересіклися, буквально на долю секунди, але її все ж було замало щоб у їхніх серцях відбулось щось маштабне, незворотнє.
- Ти взагалі поїхавший‽‽‽ – крикнула дівина та толкнула П'ятого на підлогу. Той не встигнувши збагнути що сталося просто застиг на землі, начебто неочікував такого. Зоряна підійшла до хлопця, та стала на коліно простягаючи руку до нього, немов хотіла вибачитись, але за секунду вона замахнулась та по кімнаті роздався дзвінкий звук ляпаса.
- Я попереджала, якщо сунешся до мене то помреш, і це останнє попередження. Не думай що я стану м'ягкішою лише із-за того що сталося в лісі.. – вже переходячи на крик говорила світловолоса
П'ятий немов прокинувся від сну, щосекунди його злість наростала все сильніше, а його лице заливалось червоною барвою. Зараз він ладен вбити її...
Зірочку?
