Зоряну та Комісію ніколи не пов'язувало щось хороше. Вбивства, секрети, заговори – завжди напружували Тринадцяту.
І ось вона знову тут, у цьому окутаному мороком місці, стоїть перед масивними дверима Куратора, яка визвала її одразу ж після зустрічі з П'ятим.
- Невже цей покидьок скаржився на мене цій відьмі? – звинувачувала вона П'ятого. Двері заскрипіли і дівчина ввійшла в середину й безцеремонно сіла на крісло очікуючи подальших розпоряджень від Куратора.
- Що ж добре що ти так швидко прийшла – почала жінка паралельно підпалюючи цигару.
- Еге ж – хмикнула Зоряна та перевела свій погляд на вікно. Ранній світанок. Небо було хмурим, вкрите густими темними хмарами з яких вже котрий день падав блискучий сніжок. Все навколо було вкрите білесенькою сяячою пеленою.
- Ти мене чуєш? – раптом здригнулася Зоряна від дотику чієїсь руки на її плечі – Сьогодні ж з'їжаєш з кімнати! – продовжила сивоволоса жінка.
- Стоп! В сенсі з'їжаєш з кімнати? А куди я піду? Хіба не ваш обов'язок забезпечувати мене житлом? – обурено підскочила Тринадцята.
- Як би не літала у хмарах то чула б... Ти будеш жити з номером П'ять. Ми вже домовилися з ним.
-Тобто? Це якийсь дурний жарт? Якщо так то взагалі не смішно!
- Зрозумій. Вже нічого не зміниш. Життя під одним дахом чудово допоможе вам поладити та стати першокласними напарниками. Та і на твою кімнату вже є претенденти. Тому вже за годину ти маєш звільнити приміщення.
- Та ви з глузду з'їхали! Знюхались з тим виродком П'ятим. Хай би біс його побрав. – розгнівано зверталась Зоряна до жінки, яка в свою чергу ні на що не зважала та спокійно продовжувала палити цигару.
-Я все сказала. А якщо ти підеш проти мого наказу то вважай що наш договір розірвано – спокійним голосом промовила Куратор та загасила цигару. Після чого почала переглядати чергові папірці які були розкидані на столі.
- Ось як‽ Гаразд! – на цих словах дівчина жбурнула кілька раритетних пістолетів із стелажа позаду, після чого розчинилася в повітрі залишивши після себе величезний гармидер.
Спалах. Зоряна ледве стримувала свої емоції перед Куратором, але в "дома" вони все ж взяли верх. Гнів та розчарування переповнювали її.
- це ж моє покарання, чи не так? – зверталась вона сама до себе збираючи речі зі стола. Її погляд впав на фотографію її сім'ї. Хоч і вони були не рідними але такими близькими та важливими для дівчини. Тому вона має продовжувати боротися, заради сім'ї.
- вірно, мене зламає така дрібниця. Нпвпаки це робить мене лише ближчою до довгоочікуваної мети. - втішала себе дівчина витираючи сльози.
- хм, а ще це означає що помста П'ятому не заставить себе довго чекати. Адже я ні в якому разі не спущу йому все так просто з рук. – вже рішуче мислила Тринадцята налаштована на можливо навіть кроваву помсту.
Вже за кілька десятків хвилин всі речі було зібрано, їх у дівчини було не так і багато. Зоряна останній раз оглянулася, щоб перевірити чи не забула вона часом щось важливе. Перед нею постала повністю пуста кімнатка. Із меблів тут була лише що стара скрипуча кровать, на якій спати було ще тим квестом та дерев'яний робочий стіл який освітлювало вікно розміщене над ним.
-не думаю що буду сумувати за цим місцем – посміхаючись, дівина розтворилиась в повітрі разом з кількома переносними сумками.
Зірочку? (ಠ◡ಠ)━☆ﾟ.*･｡ﾟ
