Ніч накрила місто та окутала все своєю темрявою. За вікном було морозно та пролітав міленький сніг, який безжалісно бив в лице залишаючи після себе ріжучу біль.
П'ятий витріщився на телевізор де показували якусь зарозумілу наукову передачу, але його думки точно не належали цій реальності.
- Хей, до тебе звертаюсь, ти разом з ногою й мізки собі відбив чи як? – намагалась достукатись Зоряна до хлопця, який вже битий час літає в хмарах.
- А, що? мх, та ні, я впорядку просто є одна справа яку потрібно владнати найближчим часом...– все ще задумливо промовляв він як раптом його перебили.
- Так, щиро рада за тебе (ні), але вирішиш все після, зараз не час для пустих балаканин. Сподіваюсь ти готовий, бо в мої вечірні плани не входять твої похорони – суворо відповіла дівчина, явно не налаштована на ігри й жарти. Вона окинула співрозмовника холодним поглядом та протягнула руку, даючи зрозуміти що сьогодні вона головна.
П'ятий не став сперечатися, а просто взяв дівчину за зап'ястя, після чого відчув невелике тремтіння яке пробіглось по її тілу.
- Куди ми хоч?
- Не куди, а коли.
Підлітки розтворилися в синьому сяйві, залишаючи вітальну академії пустувати.
- 1963 Каліфорнія, жертва працює у перукарні навпроти, бачиш? – почала казати дівчина оглядаючи місцину на наявність перехожих. На щастя це був прохолодний зимній вечір, тому людей майже не було, а ті що й вибрались на вулицю – сиділи у теплих затишних кафешках.
- Так, і який план? Не кажи що ти збираєшся напасти просто так?! – осудливо та з нерозумінням глянув П'ятий на дівчину, зсупивши брови.
- Який до біса план!? Ти дивний? Якщо і дальше будеш так продовжувати то краще звали. Не має чого плутатися між ногами! – на цих словах Зоряна зайшла у перукарню, П'ятий послідував за нею.
Заклад був порожнім, лише підстаркуватий чоловік сидів на касі вже збираючись зачинятись.
- Вибачте, ви Томас Артім? – із ледве видавленою посмішкою запитала номер Тринадцять.
- Так, дівчинко. О а ти б зі своїм хлопцем бажала підстриг... – це було останнє, що він встиг промовити перед тим як непритомно впасти до долу.
- Хлопцем? тьху..
Швидко і якісно, ось як потрібно працювати, а не бубніти мені про якісь плани.
- Я не розумію чому ти злишся, ще кілька годин тому допомагала мені з раною, а зараз знову поводиш себе як погань. Власне як завжди. – пхикнув П'ятий до дівчини яка шукала щось серед ножиць для стрижки та іншого мотлоху.
- Ти мені просто не подобаєшся, бісиш, розумієш про що я, виродок? Не надавай собі великого значення, ти тут лише заради того щоб мені частіше давали місії, не більше. Не переоцінюй себе. – вже підвищеним тоном зверталась вона до П'ятого, дістаючи з коробки якийсь величезний ніж.
За секунду вона вскриває живіт непритомного чоловіка з якого вивалюються всі нутрощі назовні.
- Все, я закінчила – з цими словами Тринадцята ввігнала ніж у дерев'яну стійку перед якою стояв П'ятий, після чого зникла залишивши спантеличеного хлопця сам на сам із мертвим тілом .
- Сучка – пролунало ехом по кімнаті.
Через хвилин 10 номер П'ять повернувся у простору вітальню академії, на столі якої вже стояв оформленний звіт про вдало виконану місію, а поруч нотатка:
Куратор бажає бачити тебе в себе сьогодні, заодно відасиш це...
- Куратор? прекрасно. Навіщо я взагалі пішов на це все – закотюючи очі, хлопець взяв звіт і зник у блакитному спаласі, від якого на секунду замерехтіли свічки які освітлювали кімнату.
Зірочку?
