Час вже далеко за північ. Кімнату ледь-ледь освітлювало сяйво місяця, яке легкими променями падало на лице Зоряни, що міцно спала. А шум хуртовини за вікном слугував такою собі колисковою.
Лише чиїсь тихі, обережні кроки було чутно в академії. Спочатку доносився легкий шум зі сторони старих скрипучих сходів, що поступово переріс у гучні кроки в коридорі, який безпосередньо вів до кімнати дівчини.
Тихий скрип відчиняючихся дверей роздався по кімнаті тринадцятої. Рослий силует беззвучно перемістився до ліжка дівчини та надвис прямо над її лицем розглядаючи його.
Але ні, мета гостя виявилася зовсім іншою.
Момент і...
Гучний вистріл заполонив академію.
Глибокий вдих, це був лише сон, чергове нічне жахіття, яке переслідує дівчину від початку її кар'єри кілера. Зоряна тремтяче підвелася щоб випити склянку води, яка мала б вгамувати її тривогу та страх бути вбитою одним із її колег.
Підійшовши до столика, сонна дівчина почула дивні кроки за дверима, але зіслалась на свого сусіда, який часто жив нічним життям переміщаючись з однієї точки академії в іншу, що часто дратувало. Потерши очі Зоряна нарешті вляглась та закуталась в тепле одіяло, поринаючи у новий сон. Несподівано двері її кімнати відчинилися, невідома темна постать проникла в середину не привертаючи до себе ніякої уваги.
Незнайомцю знадобилася буквально секунда щоб завдати шкоди та зникнути, втекти, розтворитися в повітрі.
Тринадцята проснулася від різкої болі в правому боці живота. Перед очима все плило, різнобарвні плями змінювали одна одну, а розум почав затуманюватися і врешті решт паніка взяла верх, адже сталося те чого вона так боялася.
З останніх сил дівчина вирішила спуститися вниз та обробити рану. самонадіяно, чи не так? але зробивши кілька кроків, непритомне тіло рухнуло вниз залишаючи після себе глуховатий гуркіт.
- Що за? Чорт! - благо кімната П'ятого була не далеко від місця інциденту, тому почувши шум, хлопець вийшов провірити його причину. Перед П'ятим лежала бліда Зоряна у свої й же калюжі крові, якої щомиті ставало все більше і більше.
Хлопець відразу зреагував, немов був готовий до чогось подібного, а можливо просто роки стажу та подібної грязної роботи примусили його зберігати голову холодною в будь-якій ситуації.
Перша допомога, зупика крові, перев'язка та обробка рани - все пройшло як в тумані з якого здавалось вже не вибратися.
Але тепер все гаразд, хлопець підіймає тендітне тіло своєї напарниці та обережно переносить її назад у ліжко, не відходячи від неї. Не те щоб він прив'язався до неї, ні. Почуття провини, ось, що керувало ним.
Світанок. Хуртовина ніби стихла, лише поривчастий вітер роздував сніг по околицях та гнув гілки самотніх дерев додолу.
П'ятий так і не зімкнув очей, він нервово ходив по своїй кімнаті переміщаючись з місця на місце. Раптом в шафі щось загуркотіло. Хлопець обернувся та тихо приблизився до шафи потираючи руки.. Відкривши дверці він помітив золотаву капсулу, капсулу від комісії, яку він вже так давно не отримував. Але на здивування П'ятого там не було завдання про вбивство чи чогось подібного. На папірці красувалося лише:
Чекаю тебе в себе за пів години.
По шкірі пробіг табун мурашок, а серце забилося частіше. Він здогадувався про що йтиме його діалог з Куратором, а точніше про кого. Адже номер П'ять вже давним-давно отримав своє завдання. А саме вбити Зоряну, яка чимось заважала Куратору та її шайці...
Зірочку? ¯\_༼ ಥ ‿ ಥ ༽_/¯
поділіться враженнями про главу..
