Leave if you love

Chapter 8

Драко лежав на ліжку і був заглиблений у читання книги. Та його відволік стук в двері. 

- Заходьте, - ліниво протягнув хлопець.

- Драко, це я, - на порозі стояла Еббі. Чорні брюки, чорна водолазка, чорна мантія, чорні кросіки, чорне волосся зібране у хвіст. Хлопець одразу зрозумів: вона йде на завдання, - Я хочу попросити тебе про одну послугу.

- Уважно тебе слухаю, - блондин підвівся і сів на краю ліжка.

- Можеш, поки мене не буде, приглядіти за Моксі?

- Так, звичайно. Стоп. А хто така Моксі?

Ебіґейл підійшла до хлопця.

- Простягни руку, - сказала вона. Трохи повагавшись Малфой все ж простягнув руку, - Вилазь, - хлопець побачив, як з-під рукава мантії вилазить щось біле, - Це - Драко, він мій брат. Ти його не рухаєш і до мого приходу залишаєшся поруч з ним. Ще одне, для всіх, окрім Драко, ти залишаєшся невидимою. Зрозуміло?

- Так, - прошипіла змія і скрутилась клубочком на долоні хлопця.

- Все добре? - поцікавилась дівчина, побачивши бліде обличчя Малфоя.

- Так. Просто вже забув, що ти вмієш розмовляти зі зміями. Збоку це виглядає стрьомно. До речі, звідки вона в тебе взялась?

- Пізніше розкажу. Мені вже треба бігти. Будьте чемні, - жартівливо кинула на останок і покинула кімнату, голосно закривши двері.

***

Ебіґейл спустилась у вітальню, де на неї вже чекала мати з двома іншими смертежерами, імен яких дівчина не знала.

- Ну нарешті, - сказав один із них, - Схоже дівчина не навчена приходити вчасно.

- Я ніколи не спізнююсь, - холодним голосом сказала Блек, - Мені сказали прийти о 22:00, а зараз на годиннику 21:58. Те, що ви прийшли швидко і вам довелося чекати - ваші проблеми. 

- Ну все, - обірвала її Белатриса, - Досить балачок. Пора починати.

***

Ремус Люпин дивився вдалину, ніби намагався розгледіти щось у темряві. Неприємні відчуття не покидали його. І не дарма.

Раптом навколо будинку спалахнув вогонь. В небі з'явились чорні тіні. Одна тінь приземлилася перед будинком і, закрутившись темним вихором, з'явилась Белатриса Лестранж. Вона хіхікнула і вибігла з вогняного кільця, побігши прямо у високу траву, що оточувала будинок. Гаррі, побачивши незвану гостю, кинувся за нею. За Поттером побігла Джинні. "Як мило", - подумала Еббі, спостерігаючи за подіями з висоти (літати без мітли - ще один корисний дар, який передався їй від батька), - "Цікаво, між цими двома є щось більше, ніж просто дружба? Так, Ебіґейл Блек, припини думати про Поттер і його руду подружку. Між вами давно все скінчено. І взагалі, ти на завданні. То може зробиш нарешті щось корисне, щоб потішити маму і татка!"  Дівчина не спішила нападати, вона як хижак, вичікувала момент. Вона мала діяти непомітно. Її особу не мають бачити.