One hundred dollars

3.

Є людина – вир без берегів

Чхати на досвід та надію, ти за

Власним бажанням падаєш усередину

Нього і безповоротно змінюєшся

– Ти чого такий задумливий? – стурбовано цікавиться Сокджин, коли вони після занять, як завжди, залишаються курити за школою. Чонгук приблизно уявляє, як він виглядає в очах оточуючих, і йому хочеться стати біля стіни та побитися об неї головою, щоб увесь цей рій дебільних думок просто вилетів. А виглядає він так, ніби вже побився об стіну.

– Його бойфренда образили, – регоче Хосок, а Чонгуку дуже хочеться врізати йому в цей момент. Потім Хосок раптом різко стає серйозним. – А він не наважився його захистити.

Сокджин хмуриться, переводячи погляд з одного на іншого. Намджун хмикає, хитає головою, і Чонгук дивиться на нього з підозрою – Намджун виглядає так, ніби чогось не домовляє, і це бісить.

Щиро кажучи, його зараз все бісить.

– То що сталося? – повертає його з небес на землю Юнгі.

Чонгук роздратовано веде плечима, затягуючись цигаркою і прикриваючи очі. Бажання побитися об стінку вже не здається таким безглуздим. Воно, навпаки, здається єдиним розумним.

– На Техьона вивернули тацю з його їжею, а потім вилили локшину на голову, – неохоче пояснює він, почуваючи себе просто огидно. Напевно, це все від недосипання.

– О, ну... з нього завжди знущаються, Чонгуку, – тягне Сокджин. Він кілька разів переводить погляд з Хосока на Чонгука, перш ніж наважується невпевнено спитати. – Але чому цього разу тебе це зачепило?

– Я що, правда, так жахливо виглядаю? – натягнуто посміхається він, але погляд лишається порожнім, наче хлопець знаходиться не тут. Подумки він дійсно залишився у туалеті поряд із Техьоном, де прибирає їжу з його волосся, відчуває щокою його уривчасте дихання, а потім чує "Пішов ти, Чон Чонгук", і більше не відчуває нічого, крім розчарування. У самому собі.

– О, дитино, – хмикає Намджун, – ти виглядаєш так, наче локшину вилили на тебе.

Чонгук нахмурився, переводячи загублений погляд з одного хьона на іншого. Він почувається так, ніби заплутався в павутинні, ніби його замкнули в лабіринті, і куди б він не повернув, скрізь глухий кут. Чонгук просто хоче розібратися у всьому, що зараз відчуває. Та хьони, судячи з їхніх розуміючих поглядів, готові йому допомогти. Тільки скажи, Чонгуку, кажуть їхні легкі співчутливі посмішки, скажи нам, Чонгуку, і ми в усьому розберемося разом із тобою. Але чомусь він упевнений, що цього разу йому ніхто не допоможе. Його засмоктує у такий вир суперечливих емоцій, що стає лячно.