One hundred dollars

10.

Я досі вчуся любити звуки своїх кроків,

коли відходжу від речей, які мені не призначені...

Техьон тікає якомога швидше, квартал за кварталом, далі від Чонгука. До тих пір, поки легені не починають горіти вогнем. Він зупиняється, згинаючись навпіл, впирається долонями у власні коліна й важко дихає, ніби спійманий мисливцем звір.

До останнього йому здавалося, що Чонгук прямує слідом за ним. А, може, йому просто хотілося, аби так було.

Техьон не шкодує, що відштовхнув його, проте власні вуста палають – хлопець так сумував за поцілунками Чонгука, за його присутністю, що тепер туга відчувається ще яскравіше.

Нерозумно заперечувати, що він сумує за Чонгуком.

Нерозумно заперечувати, що він кохає його, безглуздо переконувати себе, що зможе легко викреслити Чона зі свого життя, бо він не зможе.

Йому хочеться кричати, плакати, битися в істериці; хочеться повернутися назад і потонути в обіймах Чонгука, але його гордість, наче кам'яна стіна, відгороджує їх один від одного. У Техьона є право не пробачати Чонгуку, і Техьон це знає. Але цей кордон, який він прокреслив між ними, ранить Кіма щоразу, як він намагається його подолати.

Він хотів би просто бути з Чонгуком. Він би хотів цього найбільше у світі, але щось усередині вперто заважає йому довіритися хлопцю знову.

Техьон переводить подих і заспокоює себе тим, що з часом стане легше. Обов'язково полегшає. Він переможе в собі цю нездорову закоханість у Чонгука, навчиться радіти кожному дню і не думати про те, що з Чонгуком день міг би бути кращим.

Кім іде до будинку, не помічаючи, як очі горять від невиплаканих сліз.

***

Техьон п'є чай, намагаючись зосередитись на сюжеті якоїсь комедії. За вікном ллє проливний дощ, змушуючи хлопця кутатись у ковдру та заїдаючи поганий настрій пончиками з пекарні.

Він заспокоївся після зустрічі з Чонгуком і вкотре втішався, що не піддався тоді імпульсивному пориву відповісти на його поцілунок. Чон і без того вважає, що має над ним надто багато влади. Тому підтверджувати його думки не було жодного бажання, хоча б тому, що вони абсолютно правдиві.

Але Техьон не хотів, щоб його почуттями користувалися; він не хотів бути трофеєм, іграшкою, тим, з ким Чонгук іноді може розважитися.