One hundred dollars

happily.

все перемагає кохання, і ми коханню підкоримося

– Ні, я розумію, що ти захотів піти зі мною, – зітхає Чонгук і додає, не зумівши стриматися: – Хоча, гадаю, я не розплакався б, якби опинився там один...

Техьон закочує очі, міцніше стискаючи пальці навколо його долоні і змушуючи хлопця скривитися.

– ...але я все ще не розумію, навіщо ти потяг за собою Чиміна, – закінчує Чонгук.

– Щиро кажучи, я теж не розумію, – встряє Чимін, але, спіймавши спокійний погляд Техьона, тактовно замовкає.

– Тому що я можу злякатися, і мені потрібен той, хто зміг би мене підтримати, – пояснює Техьон, з цікавістю оглядаючись у невеликій тату-студії. Вона досить тісна, досить темна, стіни завішані ескізами татуювань та фотографіями з готовими. Крім них трьох у приміщенні ще один хлопець, що виконує, за підозрами Техьона, обов'язки як адміністратора, так і татуювальника.

– Ти можеш злякатися? – скидає брови Чонгук, наголошуючи на першому слові.

– Я завжди переживаю за тебе, – солоденько усміхається йому Техьон, і в цей момент адміністратор-тире-татуювальник піднімає на них погляд.

– То хто з вас Чон Чонгук? – питає він, і Чонгук намагається зробити крок уперед, але Техьон так міцно стискає його долоню, що він мимоволі стогне крізь зуби від болю.

– Пусти! – шипить він своєму хлопцеві, зустрічаючись із його величезними від переляку очима, поки Чимін за їхніми спинами намагається злитися з інтер'єром.

– Раптом тобі буде боляче? – на видиху питає Техьон, стискаючи його руку так, ніби намагається зламати кістки. – Раптом вона тобі перестане подобатись через два роки? Раптом ти...

– Техьон-а, – цідить Чонгук, безуспішно намагаючись відірвати його чіпкі пальці від себе. Татуювальник, спершись на стійку і підперши голову руками, з цікавістю спостерігає за ними. – Єдине, що завдає мені біль зараз, це ти. Відпусти.

Обличчя Техьона миттєво стає сумним, він відпускає його руку, похмуро киваючи. Чонгук знає, що це просто акторський прийом, Техьон вміє натиснути йому на жалість, але він нічого не може вдіяти. Через стільки років бачити Техьона сумним йому все ще найважча річ у світі.

Він зітхає, підходить до хлопця впритул, зачепивши його підборіддя пальцями і змушуючи підняти погляд. Він швидко цілує його в губи і трохи усміхається, погладжуючи кінчиком великого пальця ніжну шкіру під лінією щелепи. Техьон трохи розслаблюється, дивлячись на нього величезними темними очима. Чонгук дивиться в ці очі частіше, ніж у своє відображення у дзеркалі, але все ще не може знайти в них дна.