Мисливці

Фенікси

Кімната, знята на останні копійки в кишенях, вся просмерділася сирістю. Як і всі  інші номери в цьому хостелі. Як і всі інші будівлі в цьому не відрізняючомуся нічим від інших містечку. Як і всі інші міста, одначе.

Кому, як не мисливцю про це знати. Вони подорожують світом, перетинають моря, континенти, бачать чудеса людської архітектури й історії. Та всі такі от міста давно втратили свою ідивідуальність. Всі на одне лице. З одного тіста ліплені.

Та, цього разу, щось точно  відрізняється. Ні, кімната все та ж сіра й сира, з заляпаним воском підсвічником, але те, що в ній, викликає неоднозначну реакцію.

А стоїть в ній Чонгук. Як мала дитина губу свою гризе, очі до підлоги опускає, руки в замок переплітає. І де ж ділася та славнозвісна "Сталь" про яку бродячі музики балади складали? Де той Чон, який поглядом одним готовий був Кіма вбити? Певно, дощем проливним змилися поки мислиці прихистку шукали. Певно, словами Седріка стерлися, коли кожен  мовчки в своєму котлі з думок томився. Певно, як той попіл по вітру... до демона в пащу прямо.

А зараз стоїть просто Чонгук. Без різних додатків по типу : "холодний", "вбивчий", "жахливий" . Просто Чонгук.

Той, який щоками червоніє, коли сміється, з волоссям пухнастим в сторони розкиданим, з блиском в очах. З руками нервово переплетеними й поглядом в підлогу.

- То що ти хотів мені розказати? - обриваючи нитку напруги, що Чон плів протягом всього шляху до хостелу

- Ти завжди вмів розрідити обстановку

- Знаю. Вмію.  Практикую.

- Я - тяжкий видих -  тільки не перебивай, пам'ятаєш те, що сталося п'ять років тому?

- Слухай, я давно вже мав би за те все вибачитись,  тож...

- Просив же, не перебивай - нервово голос підскакує пискливо, черв'як сумніву по черепу склизько проповзся - так от, вибач, що так відреагував. Я..я був спантеличений, я не розумів своїх почуттів, а коли зрозумів, почав їх відштовхувати, тим самим роблячи боляче тобі. Я..мені дійсно дуже шкода, що я змусив тебе  пройти через це все. Я мав вислухати тебе, підтримати, прийняти, якщо не відповісти взаємністю. Та я вчинив, як ображене дитя, яке дізналося, що на день народження йому єдинорога не подарують...

- Чому ж, якщо хочеш,  можу подарувати його тобі - нервовий жарт вирвався з роту до того,  як Кім зрозумів, що він говорить. Серце гуляло десь в п'ятах, він не розумів до чого клонить Чон. Не хотів розуміти. Відмовлявся. У них тільки но все налагодилося, і його безпідставні здогадки лише б все зіпсували.