Всеодно,ти будеш моя..

4 частина

В автобусі
В автобусі я сіла поряд з Назаром.Дівчата на задніх кріслах щось бурно обговрювали.Від них в мене розболілась голова.Але раптом я почула голос викладачки:
-Діти,прошу вас збирати речі та прибрати сміття на своїх місцях.Ми приїхали,бажаю вам гарного провести час.
-Свободаа!!!-прокричали всі хлопці і вибігли з автобусу.
Пройшло вже багато часу як ми в лісі.Ми розклали палатки і просто говорили.
-Слухайте народ-прокричав Віталік-тут по GPS недалеко є річка,ходімо прогуляємось,хоч щось корисне буде від цієї поїздки.
Більшість пішли за ним,ну і я теж.Хмм,без нагляду викладачів.Дивно,я думала кожен наш крок будуть контролювати.Під 'недалеко'він мав на увазі годину ходьби.Ноги боліли так,що я ледве стояла на ногах.Але це того вартувало..Тиха,спойкійна річка посеред свіжого хвойного лісу.Ідеально!В мене аж мурашки по шкірі пішли..Чудове місце для роздумів..Раптом до мене підбігло 2 хлопців:Міша і Віталік.Вони підняли мене в повітря.
-ВІДПУСТІТЬ ПРИДУРКИ!ПОСТАВТЕ МЕНЕ НА ЗЕМЛЮ!-кричала я і проклинала цей день.
-Відпустіть її хлопці,це вже взагалі не смішно!-прокричав Назар,але хлопці його проігнорували.
-Т/і,не хочеш скупатись?-сказав Марк посміхаючись.
-Відпустіть її негайно!Я викладачці розкажу!-кричав Назар,пробуючи хоч щось зробити,але все марно..
-Ні,скажіть,що це жарт.Ви ж не зможете мене кинути в річку,в холодну,осінню річку.Скажіть,що це жарт.Тупий жарт.ПРОСТО ТУПИЙ ЖАРТ-кричала я,ледве стримуючи сльози.
Але..вже було занадто пізно..Я відчула холодну,пронизуючи до кісток воду,я не могла поворушитись.Все тіло ніби оніміло,у мене почалась паніка,я тонула!Я ТОНУЛА!Річка не виглядала такою глибокою.Я бачила,як бульбашками виходило повітря,але нічого не могла вдіяти.Невже я так помру?Все було як в тумані..
Я відкрила очі і відкашлялась.Перед собою я побачила небо.Невже я померла?Ні,не померла.Холод який "обійняв"моє тіло,дав зрозуміти,що я не померла.Я спробувала піднятись,і зрозуміла,що я лежу на березі річки.Перед мою стояли мої одногрупники,і сидів незнайомий мені хлопець весь мокрий.Я зрозуміла,що він мене врятував.Раптом мене накрила хвиля втоми.Я була надто втомлена,щоб розмовляти,а тим більше йти кудись.Я просто закрила очі,слупхаючи шум голосів...Я проснулась від дикого холода який "ламав кістки".Я лежала в своїй палатці.На вулиці вже було дуже темно.Мені було ДУЖЕ холодно,весь одяг був мокрий до ниточки.Я почула чиюсь розмову:
-Наталя Іванівна,будь ласка,обійдемось без поліції-це був голос Мудрика,я точно його впізнала.
-Як без поліції?!Ви ледве не вбили мені дитини!Ви розумієто,що зараз я несу відповідальність за вас всіх.
-Я вас прошу давайте без поліції.Ми вибачимось і все владнається.Такого більше не повториться-запевняв її хлопець.
-Мені ще потрібно подумати.
Я встала і зрозуміла,що вся тремчу.Я вийшла з палатки і побачила на собі два погляда.
-Сонечко,Т/і,з тобою все добре?-спиталась в тебе Наталя Іванівна.
-Так,все добре.
-Сьогодні автобус не зможе тебе забрати,тільки завтра зранку,ми поїдемо всі разом.
-Нічого страшного,перетерплю.
-Добре,відпочивай.Дівчати мають тобі дати сухі джинси,підійди до них,будь ласка.
-Підійду.
Я сиділа біля вогнища і грілась.За весь цей час Міша не сказав мені слова.Це й на краще.Дівчата передали мені джинси,але кофта була досих пір вологою,я тремтіла.До мене підсів якийсь хлопець,я зразу впізнала його,він врятував мене.
-Дякую...Дякую,що врятував мене-ніяково сказала я.
-Як ти здогадалась?Точніше немає за, що.Я б не міг зробити по іншому.
-Тепер,я перед тобою в боргу.Доречі,я Т/і!-сказала я.
-Артур-сказав він,і почався сильний вітер.Я почала ще більше тримтіти.Стадо мурашок пробіглось по моєму тілу.
-Ти ж вся тремтиш.Зачекай секунду!-сказав хлопець і зайшов в свою палатку.Через декілька секунд він прийшов з сірою товстовкою в руках.
-Знаю,вона чоловічна і завелика,але це краще чим сидіти в мокрій кофті.-Ой,дякую.Мені дійсно дуже холодно і це зараз доречно,ще раз дякую!-сказала я,і взяла кофту з рук нового знайомого.
-Немає за,що-сказав Артур,і я побачила,що до нас хтось підходив.Це був Міша.
-Т/і,нам потрібно поговорити-сказав він.
-Мені здається,що нам нема про що говорити!
-Ні,є!Пішли відійдем.
-Говори тут,я нікуди не буду З ТОБОЮ йти.Хтозна,можливо ти знову мене втопиш?
-Будь ласка,вибач,я не думав,що все так станеться!Це мав бути просто дурний жарт.
-Це не був дурний жарт!Я ледь не втопилась,як би не Артур!Щоб ти робив,якби я померла?-спитала я його,і глянула йому прямесенько в очі,але він промовчав..
-Послухай...
-Йди звідси!-перебила я Мішу
-Будь ласка,вислухай..!
-Йди звідси!Я знати тебе не хочу
POV Міша:
-Ну нічого,всеодно ти будеш моя..