Всеодно,ти будеш моя..

6 частина

Ці 2 дні мені було ДУЖЕ погано.Я вже не впевнена,що це проста застуда.Ні,це далеко не проста застуда.Але вчора я пообіцяла Назару,що піду з ним на вечірку.Я з тих людей,що дотримуються своїх обіцянок.Температура спала до 37,тому думаю 2 години я зможу просидіти.Через декілька хвилин по мене має заїхати Назар,і тоді ми разом поїдемо не вечірку.Я почула дзвінок в двері,зрозуміла що це Назар.
-Т/і...ти дивовижна..
-Дякууую))Ну що їдемо?Назар!Назар!
-Вибач,я задумався..
Ми їхали в машині.Я дивилась як багатоповерхівки повільно змінювались на одинокі особняки.Назар казав,що вечірка десь за містом.
-Як звати хлопця у якого вечірка?-промовила я дивлячись в вікно.
-Андрій.
-А хто ще з наших буде?
-Декілька дівчат,Артур,Міша..-тут я його перебила.
-Стоп,Міша?-спиталась я закашлявшись.
-Ну так,у нього можна сказати "VIP"запрошення.Він все ж таки,теж входить до найпопулярніших хлопців нашого універу
-Супер-саркастично відповіла я.
-Не переживай,там буде багато людей,я впевнений,що ви з ним не будете перетинатись.
-Сподіваюсь,дуже сподіваюсь.
Раптом ми зупинились.
-Ну все,приїхали.
Ми вийшли з машини.Було трохи холодно,адже я була в короткій сукні вище колін на короткий рукав.Мої очі заблищали від подиву.Це був не просто будинок.Це був ЗАМОК.Я серйозно говорю.З цього ЗАМКУ грала дуже гучна музика.
-Не дуже приємна атмосфера..
-Звикай-промовивши Назар пішов в сторону будинка.
Як би ж я знала,що тут буде так жахливо,ніколи б не прийшла сюди!..Від запаху табака і перегару мені стало тошно,тому я вийшла на вулицю.Тут одноздачно було краще ніж всередині.Поринувши в свої думки я гуляла по чудову саду..Як ж тут гарно..Тут було так тихо і спокійно,до мурашок..Мені по душі така спокійна тиха атмосфера..І для чого я поперлась сюди,знаючи що тут буде погано?..Не знаю..
Я відчула чиїсь кроки позаду себе.Я обернулась,і побачила вже знайому мені постать.Міша.Ну кого-кого,але точно не його мені зараз не вистачає.
-Привіт-сказав він.
-Привіт-без особого інтересу відповіла я-Чому ти не в середині?
-Нудно і занадто пафосно,минулі роки було краще.
-Ясно..
-Т/і...Ти така..І я..-незрозуміло казав Мудрик
-Що?Я не розумію,кажи зрозуміліше..-сказала я закашлявшись,я знову почала задихатись..
-Т/і,що з тобою?Все добре?-занепокоїно відповів Міша.
Але перед очима все розпливалось.Все втратило свій колір і стало сірим.Я не розуміла,що відбувається.В мене почалась паніка,я не чула нічого.Що за чорт?Якись дивний голос,шуркіт чула я.Але все було не зрозумілим і розпливчастим.
Я проснулась від різкого та сліпучого світла.Білі стіни,та багато різних приладів підключених до мене свідчили,що я в лікарні."Що сталось?"було моїм єдиним запитанням.В палаті я була одна.Мені дуже важко дихати,кожний подих завдає нестерпного болю.Стоячий запах спирту доводив мене до нудоти.Раптом якийсь прилад запищав і в палату зайшов лікар.
-Доброго дня,я Олександр Валерійович,ваш лікар-сказав чоловік середнього віку,поправивши окуляри,він виглядав дуже втомленим і невиспаним.
-Що сталось?-ледь видавила я,голосу майже не було.
-Ви прибули до нас в важкому стані,і ми виявили запалення легень.Ще б 1-2 дні і ситуація б загострилась та стала б фатальною-його слова привели мене в шок.За останній час моєму життю часто загрожувала небезпека.
-А довго я тут буду?-сказала я хриплим голосом.
-2 або 3 тижні.Все залежить від вашого організму та,як він сприймає хворобу.Ну тоді я залишаю вас,поправляйтесь-він вийшов з палати.
З-за дверей я почула дивну розмову.
-Будь ласка,на декілька хвилин-говорив хтось.
-Ми не можемо допустити вас в палату.Пацієнтка ще не готова до відвідувань-я впізнала голос лікаря.
-Ви що взагалі дурні?Ви не розумієте,що для мене це дуже важливо!-зі злостю говорив Мудрик.
-Ще раз повторюю,ми не можемо допустити вас до пацієнтки!Їй потрібні тільки хороші емоції!
-Та чорт з вами!
В палату залетів Міша.А він що тут забув?..
-Я ж казав,вам сюди не можна,до вас погано доходить?!..
-Нехай заходить-з труднощами видавила я.
Лікар закрив двері.
-Дякую-сказав хлопець сівши на крісло-Як ти?
-Не дуже,поясни що сталось,будь ласка.
-Та я сам не дуже розумію.Ми з тобою були на вулиці,потім ти почала кашляти і знепритомніла.Я дуже злякався,тому я подзвонив в швидку.Я знаю..це я винен..Вибач,будь ласка.
-Проїхали..Як там Назар?
-Нормально.Доречі,він скоро приїде до тебе-сказав хлопець і потягнувся до рюкзака витягуючи з-відти пакет з фруктами-Це тобі.
-Та не треба було..
-Ще й як треба!
Раптом до мене позвонив тато.
-Привіт,Т/і,ти чому не дзвониш?
-Тату,не повіриш,але я лежу в лікарні з запаленням легенів.
-Т/і,ти в своєму розумі?ТИ МОГЛА ПОДЗВОНИТИ?
-Тато,не починай.Я потім розкажу.Заспокойся!
-Чому дзвоню,я хочу,щоб ти в себе потримала Бані(собака сім'ї Т/і)ми з мамою їдемо в гори.
-Добре,тату..Я постараюсь.
-Сьогодні приїду в Київ і завезу до тебе Бані.
-Гаразд,бувай.
-Одужуй.
-Міша..Можеш,будь ласка,декілька днів потримати в себе мою собачку,поки мене немає,я тебе сильно прошу.
-Собачку?..-його очі були дуже налякані-Ну ніі,ти б знала як я боюсь собак-його слова змусили мене посміхнутись,він як мала дитина.
-Не бійся,вона не кусається.До того ж ти їй сподобаєшся))
-Смієшся?Собакам можуть хтось подобатись?
Дні проходили сумно.Я лежала в палаті й дивилась у вікно.Осінь вже закінчується,скоро буде зима.Сподіваюсь,не проведу перший зимовий день в лікарні.Інколи мене навідують Назар,Міша і Артур.Хоч щось розганяло цю нудну атмосферу в лікарні.
Дочекалась!Сьогодні день моєї виписки.Мені вже набридло їсти цю жахливу кашу і таблетки.Звісно я ще не буду гуляти та ходити на навчання,але лікуватись вдома набагато краще,ніж в лікарні.