Таємниця блакитного лісу (закрито)

Селище Черменівці

Був теплий літній ранок. Невисока жіночка стояла біля тину. Вона дивилась на ранішній туман. І тут вона помітила, як на зустріч їй ішла сусідка. Вона підійшла до паркану.
- Привіт, Катерино.
- Добрий ранок сусідко.
- Ну що новий день, а твою дочку ще ніхто заміж не взяв.
- Але ж їй тільки 17 щей час не прийшов...
- Ну але час плине, вона може і самотньою залишитись.
- Ага... Добренько Ніно, я піду а то вже все хозяйство їсти хоче.
Жінка пішла до хати і зустріла по дорозі свого чоловіка.
- Ну от скажи Василю, чи не всеодно їй чи вийшла наша дочка заміж ? Їй би тільки підколоти. Господи, хто мені таких сусідів послав.
- Ну чого ти, не злись, ти ж знаєш її характер і те, що вона усе хоче знати.
- Та знаю, але іноді вона переходить межі...
- Ну все, все, ідем, а то у нас ще повно роботи.
А тим часом у домі, в своїй кімнаті, лежала у ліжку дівчина на ім'я Агнес. Її русяве довге волосся спадало на подушку. Дівчина спала би ще довго, але спів півня завадив цьому. Агнес відкрила очі. Вони в неї були небесно блакитного кольору, поверх очей спадали довгі вії. І коли дівчина кліпала, то здавалось неначе фазан махає своїм довгим хвостом та приманює всіх.
Дівчина встала з ліжка та подивилась у зеркало. На ній була довга нічна сорочка, майже до підлоги. Подивившись на себе вона промовила:
- Виглядаєш, як мертвець... Чому я така страшна ? Але кого я питаю, саму себе ?
Дівчина би ще порозмовляла сама з собою але у двері її кімнати постукали. Вона хотіла підійти і відкрити двері, але не встигла томущо її мама стояла уже на порозі кімнати.
- Добрий ранок, донечко, одягайся і підемо снідати, я зробила вареники та салат зі свіжих овочів, все як ти любиш. - з теплою усмішкою промовила Катерина.
- Доброго ранку, мамо, зараз я трохи приведу себе в порядок і прийду.
Мама дівчини пішла на кухню а Агнес переодяглась. Одягнула вона красиве жовте плаття. Воно було неначе поле кульбаб покрите сонячними променями. А над зачіскою довго і думати не треба було, дівчина любила ходити з розпущеним волоссям, воно було у неї пряме та дуже красиве. Це завдяки бабусі дівчини. Стефанія Андріївна, була травницею, і робила різні засоби гігієни, ліки, та багато чого іншого на лісових травах.
Агнес, вийшла у кухню і сіла за стіл разом із сім'єю.
А тим часом на другій вулиці стояв невеличкий будинок, у ньому жила сім'я ковалів, ну точніше батько був ковалем а мати працювала швачкою. І була у них в сім'ї єдина дитина. Дівчина 19 років на ім'я Естер. В той час як усі дівчата хотіли поскоріш вискочити заміж за першого багача яко знайдуть, то у цієї дівчини були зовсім інші інтереси. Вона хотіла стати воїном, але дівчат не приймали навіть у охорону села.
Та це не заважало їй мати вигляд відважної дівчини. Вона рідко одягала плаття. Одежою яка їй подобалась були штани, сорочки та корсети в які можна було заховати невеличку зброю. І не обійшлося без всісяких гачечків, сумочок, та мішечків на одежі дівчини. А зовнішність дівчини... Це було щось неземне. Руде не дуже довге кучеряве волосся і ластовиння яким було покрите все лице. А от очі дівчини заворожували своєю красою, тільки подивившись в них можна було відчути запах ранішнього зеленого поля покритого росою. Та не дивлячись на те, що ластовиння асоціююється з милотою та невинністю, ця дівчина не була такою. Вона мала суворий характер, їй не подобалось всі ці речі які асоціювали з жінками. Та найбільше їй не подобались хлопці, вона вважала, що вони тупі і невихованні істоти. Томущо тільки як вона одягала корсет, вся чоловіча увага була направлена на її груди. Тому кожен хлопець був для неї непотребом. Було лише два чоловіки яких поважала та любила дівчина, це був її тато та дідусь. Томущо вони захоплювались її відважністю, дідусь учив всьому тому, що він знав, а батько дівчини кував їй зброю.
- Мамоооо!
- Чого ти кричиш ? Я тебе і так чую. Що ти хотіла ?
- Можна після того як я зроблю все що ви попросили, буде піти у ліс ?
- Можна але навіщо ?
- Та я хочу подивитись де можна буде зібрати квіток на вінок, скоро ж Івана Купала.
Мати дивилась на дочку і не розуміла, чи говрить вона правду чи бреше, тому що це перший раз коли вона хоче зробити щось окрім того, як боротись з мішками з яких її батько зробив ціль для дівчини.
- А ти точно у ліс підеш ?
- А куди ж мені іти ? Ну може ще біля озера посиджу.
- Добре тільки не довго, і далеко в ліс не заходь бо ти ж знаєш що сталось...
Мама Естер говорила про таємне зникнення хлопчака який побіг у ліс по гриби, але так і не повернувся, сталось це два місяці назад але вона всеодно переживала за доньку.
- Ой мам ну ти знову за своє.
Дівчина побачила суворий погляд матері.
- Ну добре, добре, буду обережна.
Але мати до сих пір дивилась на дівчину.
- Ну і далеко заходити не буду, обіцяю.
- Добре, тепер можеш іти.
Поки дівчина йшла вона думала про те що може і не потрібен їй той вінок, але все-таки традиції хотілось дотриматись. Всі ці думки миттю вилетіли з її голови коли вона побачила хлопця на ім'я Святослав.
*Знову ти, чому ти постійно опиняєшся там де і я ?!*
- Привіт Ессі.
Тільки почувши як її назвало це створіння вона одразу же дістала меч і підставила його кінчик до горла хлопця.
- Ти не зрозумів ще ? Я не дозволяю так себе називати!!! Та щей тобі!
- А що таке, маленька дівчинка образилась на щось ?
- На тебе і образилась, пхах. Не сміши мене шмаркач.
- Чи може ти так любиш мене, що не можеш сказати, тому і гніваєшся? Чи ні ні, я знаю ти думаєш чому до тебе хлопці не ходять так ?
- Слухай ти, бичок обліпляний гівном, ти ще раз мені щось скажеш я тебе протну цим мечем наскрізь! І мені всеодно що ти там кажеш, я тебе ненавижу, бо ти смердюча, вся у болоті стара і нікому не потрібна свиня!!! Такщо ідо до дупи. Зрозумів ?!
- Боже я розізлив маленьку Ессі.
Дівчина вже не могла терпіти.
- Як же ти мене дістав...
Вона з усієї сили зарядила поміж ніг хлопцю.
- Бувай Святик. - сміючись промовила дівчина.
Дойшовши до лісу дівчина ходила по галявинам, і роздивлялась які квіти де ростуть. Весь ліс був у блікитних фіалках, але вона не наважилась їх зривати через те, що були давні записи в книзі села, що фіалки рувуть тільки відважні чоловіки своїм коханим які не бояться смерті, а хто боявся але всеодно рвав, то пропадав у цьому лісі навічно.Але це були лише слова у книзі, тому дівчина подумала, що можна буде трохи назбирати але пізніше, не сьогодні.
Побродивши ще трохи по лісі, дівчина помітила оленя, який їв траву, вона хотіла підійти ближче але почула як недалеко від неї хрусьнула гілка. Вона тихо підкралась до того дерева за яким почула звук, і різко вискочила направивши меч вперед...

~продовження скоро~