Таємниця блакитного лісу (закрито)

Співпадіння ?

Поки Агнес старалась хоч щось розвідати у Тараса про Деяна, Святослав ходив та бурмотів собі під ніс.
- Ну, знову те саме, завжди вони якісь дивні. Бігають ховаються, а я повинен все за них робити.
- Кхм, молодий пане ? Вас нічого в цих словах не кусає за дупу ?
- А що, я щось не так кажу?
Агнес і так була зла на Святослава, а тут він ще і показує себе героєм всього світу.
- Та ти нічого не зробив, відколи ми тут, тільки вмієш показувати який ти бідний і нещасний, сам же з нами захотів піти, я ненавиджу тебе і твої витівки. Чому я повинна все це вислуховувати ? Чи ти вважаєш, що тільки у тебе є проблеми ? Га ?
- Так, тільки у мене. Які у дівчат можуть бути проблеми ? В якого хлопця краще закохатися ? Чи, що на вечерю краще приготувати ?
Ці слова почули Естер з Деяном, які повернулись.
- Що ти ляпнув, опудало ? - Голос Естер звучав грізно, і були у ньому нотки розлюченості.
- А... Я...
- Ти, ти, я в тебе питаю, що вилетіло з твого роту ?
- Я...
- Я знаю що ти. Відповідай на питання. Що там в дівчат за проблеми ? Чортисько ти лисе...
Естер в цю ж секунду замахнулась для удару. Її кулак врізався хлопцеві в щелепу. І почувся незначний хрускіт.
- Ой. Я не хотіла, і тим паче - це не я зробила, нам же це не під силу, і місце тільки на кухні. - Усміхаючись промовляла дівчина. Але її вираз обличчя різко змінився. - А от зараз серйозно, ти взагалі втратив страх чи що ? Якого це чорта, ти насмілився відкрити свого писка ?! - У відповідь було лиш мовчання. - Так противно дивитись на те, як ти мене боїшся. Хоча, іноді навіть весело. Кхм, що ж це я... Так от ще раз я почую якесь не таке слово чи побачу кривий погляд до Агнес. Я тебе прив'яжу до двох дерев, і відпущу їх. Правда весело буде ?
- Мг...

Поки у Естер була дуже делікатна розмова з Святославом, її батьки, разом з батьками Агнес, сиділи за одним столом.
- Антоніно... - Тремтячим голосом промовила Катерина.
- Все буде добре, вони знайдуть їх...
- Але пройшло вже два дні, і хоч би звісточку, а нічого... Я боюсь, вони ж... Не могли...
- Ні! Вони живі, і я це знаю. І тим паче, ще зник той хлопець сирота, а також дівчина Ксенія дочка вчительки з своїм братом.
- Який Сирота ?
- Та пані Євдокії, онук.
- А, той миленький хлопчина. - Тарас був сиротою з малих літ, йому ніхто і ніколи не розповідав де його батьки, але бабуся дуже любила його, завжди одягала в найчистіше, та старалась все купувати для нього. А дідусь учив всього, що сам знав, і теж дуже сильно любив хлопця.
Тарас, сам вів себе спокійно, та ніколи не чинив зла бабусі з дідусем, він почав піклуватися про них, коли підріс. Дуже старими вони не були, томущо мати Тараса завагітніла в шістнадцять років. А батько... Ох батько... Багато про нього не можна сказати, Тарас його навіть не знав, так як і маму. В один день, вони просто зникли, а дитину зоставили на батьків матері. Що зумовило їх це зробити ? Незрозуміло. І куди вони пропали ? Теж нікому було невідомо.
- Мені всеодно страшно, Антоніно. Моя... моя донька... - Сльози полились рікою з її очей.
Василь обійняв дружину.
- Все буде добре, не плач будь ласка. Вони повернуться.
- Я теж так вважаю. Напевно, зараз сидять десь посеред лісу та радіють, що змогли хоч трохи без батьків побути. Не потрібно думати про погане. Вони повернуться, от побачиш.