Таємниця блакитного лісу (закрито)

Відьма

- Деяне прокидайся. - Тихо промовив Тарас.
Хлопець відчув, як його лиця торкаються чиїсь руки. Розплющивши очі, він побачив, як над ним нависає Тарас.
- О, доброго ранку. - Усміхнено промовив Деян.
- Д-доброго...
- Тарасе ! Він прокинувся ?!
- Так !
Естер підбігла до хлопців. Та подивилась на лежачого Деяна.
- Підйом ! Ми вже всі попрокидались.
- Встаю... Чого я так заснув і сам незнаю.
Друзі зібрались та вирушили в дорогу.
- Ну що Естер, як ваші з Агнес справи ? - Усміхнено запитав Деян.
- Добре, а чого питаєш ?
Хлопець підмигнув дівчині.
- Ти... Іди но сюди !  - Деян демонстративно почав тікати від дівчини. Але все ж таки піддався їй. Вона легенько штовхнула його. Та тихо промовила:
- Як багато ти бачив учора ?
- Достатньо. - Знову усміхнувся Деян.
Вона подивилась на нього.
- Та заспокойся ти. Мені навіть сподобалось, як ви кхм...
- Мовчи !
- Добре-добре.

Друзі дійшли до містка. Перейшовши його вони побачили дивні дерева, наче і звичайні дуби, але вони були викривлені.
- Мені лячно... - Промовив Тарас.
Деян подивившись на нього, підійшов та легенько доторкнувся до руки хлопця.
- Все буде добре... Просто не відходь від мене дуже далеко. - Промовив Деян. - А зараз ідемо за мною, тут потрібно обходити, бо просто так ми на її дім не натрапимо.
- А звідки, ти це все знаєш ? - Запитав Святослав.
- Я... Я тут просто бував. Ідемо.

Йшли вони не дуже довго, доречно сказати, що дорога була не з легких, але прийшовши до назначеного місця, друзі побачили перед собою велику хатину з закрученим, як ріг дахом, а на кінчику даху, висів череп, чи то якоїсь тварини чи містичної істоти.
- Ну що йдемо ? - Промовила Естер.
- Т-так.
- Так.
- Але треба заходити з чорного входу, бо ж вона нас помітить. Ідемо за мною.
Всі разом вони обійшли дім та побачили маленькі двері.
- Ось сюди.
Всі разом один за одним, вони пройшли в ці двері, і опинились у якійсь кімнаті.
- Ідемо швидше.
Вони вийшли з кімнати і побачили на скільки великий дім.
- Може нам краще розділитись ? - Запитала Естер.
- Хм... так було б краще, але як розділятись ?
- Ну можна, щоби я пішов з Тарасом, а ви всі разом тримались.
Тарас подивився на Деяна, але потім різко відвів свій погляд.
- Мені все підходить. - Відповіла Естер.
- А мені ні ! - Злісно сказав Святослав.
- Чому це ?
- Тому що я повинен буду слухати Естер, а я не хочу !
- Ти хочеш піти зі мною ? Якщо відьма нас помітить, я тебе першим їй віддам. - Промовив Деян.
- Естер так Естер...
Всі разом із Естер пішли шукати щось на першому поверсі, а от Деян з Тарасом, піднімались на другий.
- Деяне...
- Що ?
Тарас дивився на хлопця, але нічого не міг сказати, він хотів дечим поділитись, та сміливості на це не вистачало.
- М-мені страшно...
- Я знаю, якщо чесно мені теж трішки страш... - Деян хотів дещо сказати, але почув шурхіт з горища, тому потягнув Тараса за руку в невеличку комірку. Зайшовши туди, він притиснувся разом з хлопцем до стіни, так що його лице і лице Тараса було одне перед одним.
- Деяне, що ти...?
- Тсс, будь ласка...
- Ну що ти бачив, що мій син вирішив повернутись, та ще й привести мені підданих.
- Так господарко, а коли він прийде ?
- Він вже в дорозі.
Тарас прошепотів:
- Про кого це вона ?
Деян вагався, сильно вагався, чи говорити це Тарасові. Але все ж таки він пересилив свій страх.
- Про мене...
- Що ?
- Вона моя мати. - Тихо промовив Деян.
- І вона казала тільки що правду ?
- Що ? А... ні звичайно ! Я... я привів вас сюди тому, що вірив що зможу протистояти їй... Але...
- Так в чому проблема, нас більше, і доречі я дещо запідозрив...
- Що ?
- Вона сказала, що ти ще в дорозі, але ти вже тут, розумієш ?
- До чого ти ведеш ?
- Це, звичайно тільки моє припущення... Але вона може втрачати сили через те, що ти прийшов в її дім, і ти сильніший за неї. Тому вона й не відчуває, що ти вже тут присутній.
- Нічого собі... Звідки тобі це все відомо ?
- Книги... Я багато читав...
Говоривши це, вони все ще стояли у тому незручному положенні. Деян відпустив руку Тараса та промовив:
- Вибач, якщо я зробив тобі боляче, я просто злякався, що нас побачать.
- А, та нічого...
Деян спокійно вийшов та покликав за собою Тараса, і вони знову пішли шукати хоч якісь зачіпки, що до всього цього.
Тарас почав поводити себе дивно. І Деян це помітив. Він наче був під впливом чогось.
- Тарасе ? З тобою все добре ?
- Так, але може мені піти до Естер ?
- Для чого ?
- Можливо вони вже щось знайшли, може я піду провірю ?
- Можна, але давай разом.
- Ні, ти поки, що тут подивись. Може щось знайдеш.
Деян подумав, що Тарасу просто неприємно знаходитись разом із ним і тому дозволив йому піти, але щось таки тривожило його.